Розділ 1.

- Аню, це, здається, за тобою, - голос подруги змушує мене висунути носа з телефону. Хочу озирнутися довкола, щоб зрозуміти про що це вона, але не встигаю.

- От же придурок! - Кричу в спину одногрупнику, який щойно мало не збив мене з ніг. Штовхнув з такою силою, що телефон ледве з рук не вилетів, - що ти казала? Хто? - Приходжу до тями й обертаюся до подруги. Але їй уже не до мене. Застаю картину, як вона вже увійшла в образ фатальної спокусниці й за моєю спиною з кимось фліртує.

- За тобою, здається, майбутній братик приїхав, - Настя вимовляє цю фразу таким голосом, наче секундою раніше охрипла.

Набравши в легені більше повітря, я все ж таки обертаюся, щоб простежити за її поглядом, і застигаю на місці. Якого біса?!

Прямо біля входу в університет стоїть Ахметов, спершись стегнами на свою спортивну тачку, і пропалює мене ненависним поглядом. День як почався кепсько, так і триває не дуже. Бажання виходити з універу зникло блискавично. Якби мені зараз повідомили, що нам вліпили додаткову лекцію, я перша стрибала б до стелі від щастя.

Микита Ахметов - син маминого залицяльника, з яким вона вже ось як чотири місяці перебуває у романтичних стосунках. А ще за сумісництвом ми з цим недоумком навчаємось в одному університеті. І, звичайно ж, за законом жанру сильно ненавидимо одне одного. Точніше це він мене ненавидить і зневажає, а я просто на дух його не витримую виключно у відповідь.

- Ти чого зависла? Ми ж збиралися до кав'ярні чи ти вже передумала? - Настя дивиться на мене своїми невинними очима, а я-то чудово знаю, що вона хоче якнайшвидше вийти на вулицю і прилипнути до Ніка та його тачки п'ятою точкою. Вона з розуму божеволіє від цього ідіота, спить і бачить, щоб з ним замутити.

- Не передумала, - розтягую губи в посмішці й тут же застібаю пуховик по горло. Я чудово знаю, що Нік не стримається і відважить мені пару "компліментів" у його стилі. Він ще жодного разу не пропустив можливості мене вжалити. І це все демонстрація того, як сильно він проти стосунків його батька з моєю матір'ю. Сказати батькам він нічого не може, а на мені відіграється добряче. Якщо його батько навчився не помічати висловлювань свого сина і просто забиває на думку цього хлопця, то я ще не охазяйнувалася таким імунітетом і кожна наша зустріч для мене подібна до тортур.

Я проходжу повз хлопця вдаючи, що його не помітила. Холодне повітря вдаряє в обличчя, від чого я одразу жмурю очі й намагаюся натягнути шапку сильніше на обличчя. Надія на те, що мене не помітять, все ще зігріває мене зсередини.

- Коротун, далеко зібралася? - Стискаю зуби до скреготу, коли він вимовляє це безглузде прізвисько. Ото ж придурок!

Нічого не відповідаю, навіть не обертаюсь, лише прискорюю крок. Чим швидше я пройду повз, тим менше постраждає моя нервова система.

- Ти б шапку ще на ніс натягнула, - Нік за кілька кроків мене наздоганяє і загороджує мені шлях своєю величезною тушею. Я дивом встигаю загальмувати й не вгатися в нього носом.

- Захочу та натягну! Сама якось розберуся, що мені робити! - Намагаюся обійти хлопця, але він лише видає гучний смішок і, схопивши своїм величезним лапищем мій каптур, притягує ближче до себе. Все що я можу це лише пискнути, бо ноги самі їдуть по слизькому снігу у протилежному напрямі, і я не можу ніяк це припинити.

- Ти там щось пропищала? - Ми настільки близько один до одного, що в ніс ударяє запах його парфумів. Такий же різкий та жахливий, як і сам хлопець.

- Відпусти мене! Тобі зайнятися більше немає чим?

- Ага, ось думаю тебе дочекаюсь, на тачці прокатаю. Так скучив, що ледве дочекався.

- Відвали, Ахметов! - Хочу вдарити його ногою, але замість цього лише послизаюся і мало не падаю п'ятою точкою прямо в сніг. Рятує лише те, що мій каптур все ще затиснутий у пальцях Ніка, і той мене утримує.

- Ти там свою бурхливу фантазію звертай, здалася ти мені. Твоя матір зателефонувала і попросила привезти тебе до нашого заміського будинку. У нас чергова сімейна здибанка намічається. Так що соплі підітри, щоб салон мені не зіпсувала.

- А ти такий слухняний, відразу наказ виконувати помчав? - Нічого не можу з собою вдіяти, щоразу так реагую на його грубість у мій бік. Захисна реакція у мене така, чи що?

- У мене плани є на вечір, а без тебе вся ця тягомотина не почнеться, тож закривай пельку і лізь у машину. Швидше впораємося – раніше звільнимось. - І разом із цими словами він починає підштовхувати мене до своєї машини, все так само не випускаючи мій каптур зі своїх пальців. 

Я чую, як з мене починають посміюватися. Висунувши ніс з-під шапки з жахом виявляю, що за цим цирком вийшло поспостерігати пів універу. Ось же трясця! Виставив мене посміховиськом!

- Припини! Чуєш? Відпусти мене!

- Ага, давай, коротунами своїми перебирай швидше, на вулиці холодно. Це ти одягаєшся, ніби на Полюс зібралася, а я собі можу щось відморозити.

- Голову ти давно собі відморозив, решта не страшна.

Плююсь і відбиваюся, але нічого вдіяти не можу - хлопець сильніший і спритніший. На мої зусилля жодної уваги не звертає. У нього все так просто виходить - відчинив дверцята і засунув мене в салон. Ще секунда і сам плюхнувся на своє сидіння.

- Ну що, погнали? - Начебто посміхається, але насправді його посмішка схожа на вовчий вищир.

- Ти мені хоч можеш сказати з якого приводу на нас чекають?

- У батька сьогодні день народження чи ти забула? - Примружується і переводить погляд з дороги на мене.

- Не забула і навіть привітала, - я йому ще вранці відправила повідомлення та листівку, - а до чого тут ми з тобою? Начебто він не збирався святкувати.

Я маю на увазі, що з нами не збирався. Маму мою він у ресторан покликав, але гостей вирішив не збирати. Так мама принаймні сказала. Інакше вона б ще зранку носилася по всій квартирі й не тільки себе в товарний вигляд приводила, але ще й мене. На відміну від Ніка, батько у нього класний, чудовий мужик. І я досі зрозуміти не можу, як у нього народився такий син? Де і коли гени підвели? Чи Микитка в матусю пішов? По секрету від своєї я чула, що колишня дружина та ще змія. Але це таємниця.