Як ти схожа на матір

- Так все ж чим зобов’язана знайомству? - збила я на злеті порив цього дивака. - Виявляється, ви все моє життя тут живете. В тюрмі не сиділи, за полярним колом білих ведмедів не рятували. І жодного приводу саме зараз познайомитись зі мною вигадати не можу.

- Ми всі по молодості робимо помилки, дочко. - видав він явно зарані зготовану фразу. За стільки років міг би й краще підготуватись. Бо тут же замовк і подивився запитально.

Це що, я маю подавати йому репліки? 

Хоча... Мені що, реплік шкода для нового родича?

- От тільки давайте без всі. І без ми. Я ніяких помилок не роблю. Не заводжу дітей, якщо не готова. І не ховаюсь від них вісімнадцять років. - відповіла я навмисно безтактно.

- То уже вісімнадцять? - округлив він очі, майже такі, як і в мене, світло-карі, але коло очей були зморшки, шкіра бліда, чоло із залисинами. І взагалі він був наче і в напрасованому, і не дешевому, і акуратний. Але якийсь зів’ялий, чи що. 

- У вас діти як мінімум у старшій школі. А я народилася раніше. І ви чудово знаєте, що я уже закінчила школу. Що вас так дивує?

- Як час біжить. Наче вчора в школу пішла. Я тебе хотів розшукати на випускному. А ні тебе, ні матері там не було. От і подумав, щось у вас трапилося, може? Стільки раз збирався підійти, і не наважувався. Не знав, що сказати. Розумію твою неприязнь...

- Ніякої неприязні. Нічого особистого. Просто я не готова до появи батька в моєму житті. Так буває. Ви ж теж не були готові до моєї появи у вашому. І не знаю, чи буду колись готова. Тож прошу казати швидше, що вас до мене привело.

Він розвів руками. Немов дозволяв малій дитині капризувати. Оце мене розізлило по-справжньому. Бо я брехала про те, що не відчуваю неприязні. Насправді вона була. Звісно за те, що все життя підглядав і ховався. Що боявся підійти. Навіть за те, що я на нього схожа і через вісімнадцять років буду така ж зів’яла і незначна.

Але найбільше - що він не мер і не кримінальний авторитет. Що не збирається мене забрати з собою в прекрасне далеко. Щоб я не бачила, як Платон приводить додому нову матір для Кузьки.

Що ж. Не дуже й хотілося.

- Я дивлюся,  як ти тягаєш візочка з чужою дитиною, і як тебе обхажує відомий на районі бабій.

- Кому відомий? 

- У мене два сини. Твої до речі звідні брати-близнюки. Вони його добре знають. Я і сам з ним трохи знайомий. Він мені недавно залік здавав. З другого заходу. І він з тобою не одружиться, якщо ти завагітнієш.

О-о. Так він викладає там, де я хочу вчитися?

Це дещо міняє. 

- Ну насправді я ще маю вирішити, чи мені треба заміжжя. - сказала я обережно. - Мати нічого не втратила від того, що не одружилися тільки тому, що  була вагітна. Та я і не завагітнію.  А якщо вас як батька турбують мої вправи з коляскою, то це робота така. За гроші. 

- Як ти схожа на матір. - з незрозумілим виразом проказав він. - Дарма я раніше не наважився підійти. І твоя іронія доречна й заслужена. Але якщо зробив помилку, це не значить, що її треба тягти все життя. Сьогодні я наважився. І от. - він простяг мені візитку, наче я була потенційний клієнт. - Якщо що, ти завжди можеш мене знайти. І приходь знайомитись. Тендітній і недосвідченій дівчині ще ніколи не були зайві два брати з тренованими кулаками. Нехай той Кость тільки спробує тебе образити. Та і я через деканат натисну, якщо відмовиться одружитись… Мовчу-мовчу. - виставив він вперед долонні, побачивши вираз мого обличчя.

- Дякую. - стримано сказала я. - Завітаю колись. Якщо виберу вільний час протягом наступних вісімнадцяти років. Я останнім часом дивовижно багата на обіцянки щодо захисту. А якщо ви не хвалитесь роботою в мерії, то мої розрахунки на матеріальну допомогу у  вигляді аліментів марні? - з дальнім прицілом натиснула я на його почуття вини.

- Я  дійсно не платив. Твоя мати не зверталася. І зараз, знаєш, двоє синів. Такі видатки… 

- Не знаю. Мені не відома ця сфера життя. І не маю потреби вивчати. Я чайлдфрі. Бувайте. Ми вже прийшли.

- І все ж я на тебе чекатиму. Ми всі чекатимемо. Я уже сказав синам і дружині про тебе.

- Це надзвичайно мужній вчинок. - відповіла я дипломатично. Ну а що. Всі використовують знайомства для вступу, а мені не можна? - А я ще маю сказати матері, що ми познайомилися. І що ви тут десь живете.

- Вона знає, дочко. Бачила мене не раз.

- Гм. Можна було б здогадатись.

- Я чекатиму, не загуби візитку. На жаль я не мер. Але кімната для тебе завжди знайдеться. І ще одну дитину я прогодую.

- Ви мене розчулили.

- Ти не спитаєш, як мене звати? 

- Ну ви ж не питаєте, як звати мене. А у візитівці все написано, Валентине Миколайовичу. - прочитала я вголос з візитки. І тільки очима - професор кафедри… 

Ого. От і в мене з’явилося корисне знайомство. Життя налагоджується. І от в кого мої здібності до літератури. Гм. 

- Я подзвоню. У мене фіксований вхідний у неділю. Тож якщо я зможу вас навідати, то тільки в цей день.

- От і чудово. - не знати чому зрадів блудний батько.

- Що вам треба від дівчини? Ви не бачите, що вона не в настрої з вами спілкуватись?

- О, привіт Платоне. Нарада скінчилася? Познайомся, це мій батько. Звати. - я знову подивилася на візитівку - Валентин Михайлович Пишний. Уяви - я могла б бути Пишна. 

- А стала струнка. Ха - ха. - без усякого виразу сказав Платон.

- А це Платон. Мій зведений брат. Ваші сини випадково і про нього чогось цікавого не знають?

- Ні. - так само без виразу сказав блудний татко. 

І вони з моїм зведеним подивились один на одного дуже неприязно. А Платон поспішно схопися за візок з Кузькою і в повному мовчанні супроводжував мене до самих дверей. Ще й демонстративно впевнився, що я зайшла. 

- Продовжуй свій вихідний. Я уже побачився зі спонсоррром. 

- Ой. Тільки цим мене не грузи. -  буркнула я, намагаючись вгадати, чи не нова мати зараз сидітиме з малою.