Наступна матір Кузьки й мій блудний батько

З Костиком одразу розібратись не вийшло.

Бо вихідний у мене пропав.

Я побачила наступну матір Кузьки. Зіткнулася з нею просто у дверях, коли йшла готувати молочну суміш на весь день.

Вона була саме така, як я уявила, коли  він сказав, що уже знайшов матір для Кузьки. Ніби й офісний дрескод, але все в обтягон і  біла блузка розстебнута на один ґудзик більше, ніж треба.

Кому треба? 

Ну точно не мені. 

Платон відчинив сонний і босий, ще зі слідами від подушки на щоці. Кузька цієї ночі дала всім виспатись. Хоча сильно то мені помогло.

Зведений посміхнувся мені й перевів здивований погляд на розстебнуті ґудзики дівчини. 

Можете не сумніватись, там було, на що подивитись.

Я аж зраділа, що не зрадила ріднесенький светрик, який недавно забрала у Платона. Бо той розтягся і став йому завеликий. А мені був до колін і рукава доводилося підкочувати наполовину.Зате який теплий. І наче я так була ближче до того, хто цей светр колись носив.

І тепер светр мене виручив від порівняння з цією фіфою.

Бо порівняння явно було не на мою користь.

А хотіла ж вдягти нову мінісукню з еротичною застібкою-блискавкою від горла до низу.

- Я от, бачите... - красуня простягла Платонові папери, ніби виправдувалася. - Директорка… Тобто Ваша мати прислала, термінова нарада, спонсор приїздить раніше домовленого. Я...

- Ясно. Заходь, з малою познайомишся. Я швидко.

 - сказав  Платон дівчині. - Форс-мажор. Сьогодні працюєш. - це вже мені.

І мене звісно ніхто не став знайомити з майбутньою матір’ю. Тому я готувала суміш і вкладала малу в коляску для прогулянки, наче новобранець на швидкість. Кузька начебто була в доброму гуморі, тягла до мене ручки й щось казала благосклонне, хоч і незрозуміле. Але завила, як пожежна сирена, коли чужа тьотя нахилилася і зробила їй козу рогату.

Як я не схопила цю козу за волосся і не стукнула головою об стінку? Не питайте.

І як не стукнула чимось Платона, який щасливо посміхнувся  на це видовище.

- Вона незнайомих не любить. Вік такий, що уже відрізняє своїх. - сказав він, невідомо чим вдоволений.

От же ж який він. Я зранку ладна всіх повбивати. А Платон привітний і чемний… Хоча то ж майбутня мати Кузьки. Треба з нею чемно, а то ще втече від такого щастя.

Найбільше хотілося вручити їй пляшечку із сумішшю і так хряснути дверима, щоб вони вилетіли з одвірка. Але звісно я стрималася. Бо відсьогодні і явно ненадовго я працюю на Кузьчиного батька.

- У вихідний подвійна оплата. Я читала закон. - буркнула я.

- Звісно. - солідно відповів мій зведений бос. І ще морозиво… 

 Це я почула уже в спину.

Щоб тебе вдавило тим морозивом, братику. Досі мене вважає дитиною, у якої інших радостей нема. 

- Хоча яка-не-яка радість від морозива все ж є.  - згодилася я, коли Кузька знову заснула, а я зупинилася перед яткою, щоб вибрати собі морозива на сніданок. Бо проспала. І не думала, що доведеться пропустити мамин сніданок через чиїсь форс-мажори.

І тут  тадаммм! Замість морозива знайшла рідного батька.

Точніше він сам знайшовся.

Нарешті.

Ага. Той самий вар’ят, що уже кілька років мовчки роздивлявся мене, а близько не підходив.

А тепер от підійшов і допоміг перетягти коляску через бордюр.

І ніби між іншим сказав, коли я крізь страх заявила, щоб він негайно  відійшов від дитини:

- Що, батько не може уже й допомогти дочці з коляскою, що тут такого? 

- От своїй і допомагайте. - я спробувала закрити собою Кузьку і намацати в кишені телефон. Тільки не знала - поліцію викликати чи швидку допомогу. Тобто він маніяк чи просто псих.

- У мене крім тебе дочок нема - тільки сини. Двійнята. Зараз покажу. - він поліз до кишені штанів. А я звісно, начитана в жахастиках, запідозрила страшне. Дядько тим часом не звертав на мій стан жодної уваги. Він витяг недешевого смарта і показав мені фото двох хлопців на заставці. Може і моїх однолітків. І можливо я їх в школі й бачила колись. Але не пам’ятала.

Такого прийому у моїх маніяків ще не було. Одразу перестало бути страшно і схотілося занотувати на пам’ять, як підступний псих, що втік з лікарні, заманює жертву за допомогою няшних сімейних фото.

Та руки були зайняті коляскою і морозивом.

- Воно справді твоє? Не помітив твоєї вагітності, тільки у твоїх балахонах хіба розбереш?

- Не ваше…

- Я справді твій батько. Можеш у матері спитати, вона підтвердить. От вирішив признатись. Бо бачу, тобі нелегко. Твоя легковажна мати…

- Не ваше діло, легковажна вона чи ні. - сказала я сердито. І  чомусь одразу повірила.  Так от чого він мені здався на когось схожий. На мене - от на кого. На моє відображення в дзеркалі. Щоправда, відображення у мене набагато молодше і красивіше. 

- У мене тільки одне питання. - сказала я, пригадавши своє вангування для Соньки. - Ви раптом не мер або кримінальний авторитет?

- Я... З чого такі припущення.?

- Думаю-гадаю,  яка може бути користь від нашої зустрічі. Ви ж тільки-но самі натякали, що мені не легко.

- Тобі мати щось таке про мене казала? - технічно з’їхав з теми про користь мій біологічний батько.-  Ну вона і...

- Ні. Нічого такого вона про вас не казала. 

- А що? Що я полярний льотчик чи щось таке? - спитав він з недоречним сарказмом.

- Ніт. Вона сказала мені,коли я її запитала, що ви сказали, що не готові до шлюбу й батьківства і технічно злилися. 

- Он воно як… - розгублено промимрив він.

- Отак. Але я бачу, що ваші діти приблизно мої ровесники. І роблю висновок, що ви швидко підготувалися. А я була, так би мовити, перший підхід до снаряда. Невдалий. Фальстарт чи щось таке.

- Я б це назвав відсутністю досвіду і невмінням домовлятися, йти на поступки... - завів   він шарманку. І явно збирався мені довести, що досвіду не було у нього, а на поступки треба було йти мамі. Тобто він знайшовся, бо йому тепер треба закрити якийсь свій гештальт? Хоче перекинути на мене моральну оцінку якихось своїх давніх проблем. Нафіг-нафіг.