Без тебе розберусь

- Може і знайшов. - промурчав він мені в самісіньке вухо. - Тільки вона про це ще не знає.

Момент для цього повідомлення мій недосяжний краш вибрав ідеально. І цією жахливою новиною одразу привів мене до тями.  Я виринула з ілюзій, як поплавок, коли риба зірвалася з гачка.

Кінець всім сподіванням. Цього разу точно вибрав гарно, бо ніколи не повторює ту саму помилку двічі.  От і буде у Кузьки правильна мати. Не зозуля якась. Буде вішати випрасувані сорочки на стілець біля ліжка, щоб Платон не ходив в офіс у светрах. Буде… мій погляд впав на велике ліжко, і я поставила крапку в здогадах.

Навіть заборонила собі думати, щоб не принизитись дурними питаннями. Тому що я не бабця-пліткарка з першого поверху, якій треба знати все, що її не стосується…

Ох, не уявляла, що це так боляче. Але я ж знала що це буде рано чи пізно. Тож переживу й те, що занадто вже рано. Бо мені коли завгодно було б рано. 

- Тоді бувай. - сказала, передаючи йому сонну малу. Божечки, невже це мій голос, що за трагічні інтонації?

- Ага. Виспись хоч. - дуже м’яко і сумно сказав Платон. -  Нікуди твій альфонс не дінеться. 

- Не твоє діло..

- А я і не кажу, що моє, Раю. Я кажу - якщо що, одразу іди до мене. І я з усім розберусь. Нікуди - ні до батьків, ні в поліцію. Спершу - до мене. Бо ти вирішила нарватись. і … Підожди, щось скажу, тільки малу покладу спати.

- Я подумана, Платоне. І я знаю, як стерегтися. Другої Кузьки тут не буде. Я надивилась на вас, і мені не сподобалося. У мене не буде ні дитини, ні чоловіка. Я писатиму сценарії для блокбастерів. І буду завжди вільна, і ніхто не завадить мені спати вісім годин або не спати зовсім,  і поїхати куди завгодно як тільки мені захочеться, а не чекати вихідного. Бо у вихідний мені хочеться тільки спати. 

Він раптом опинився у мене за спиною швидко і безшумно, наче привид. 

Сильні руки обійняли мене і притисли до теплого м’якого светра. Як раніше. Ніби він і правда міг мене захистити від того, що наробив зі мною. Ну або я наробила з собою. Яка вже різниця. 

І мій зведений дуже ніжно, ще солодше, ніж уві сні, поцілував мене в маківку.

Ото ще телячі ніжності!

- Я все виправлю, мала. Просто ще трохи потерпи. - прошепотів він мені на вухо, і я вмить розтанула. - Ти відпочинеш. Куплю тур, куди захочеш. Хоч на сафарі в Африку, хоч рятувати пінгвінів, хоч куди скажеш... Як тільки буде з ким залишити малу.

...буде з ким залишити малу - пролунало у свідомості й вибухнуло атомною бомбою. До цього я, розімліла від того, що ми нарешті помирилися по-справжньому, розтікалася сиропом. А тут сироп застиг, наче я уже прибула на сафарі до пінгвінів. В таку тверду карамель, що зуби зламаєш, поки розгризеш.

Бо у мене почався  зворотний відлік. Сьогодні був мінус один день до його другого шлюбу.

Я вивільнилася з обіймів. І повірте, це було важче, ніж вставати з м’якої постелі по будильнику, щоб бігти під осіннім дощем на уроки.

- Без тебе розберусь.- різко видихнула. - Завтра неділя. У мене вихідний. Зранку зроблю малій суміш, поставлю в холодильник. Розігрієш в термостаті. Бувай. 

- Ага. - сказав Платон, посміхаючись від вуха до вуха.

Я вискочила з його квартири, але не пішла у свою. Бо там зараз мати з чужим мені чоловіком будуть говорити про щось нецікаве і питати про всяке непотрібне.

Натомість вскочила в ліфт і скоро уже йшла осінньою вулицею.

Це така насолода, скажу я вам, коли ти можеш просто ходити, не зважати, що під ногами - рівний асфальт, плитка, бруківка чи сходи й бордюр. Захотіла - ідеш, схотіла зупинилася, зайшла в магазинчик. Або не зайшла, ідеш повз, дивишся, як листя на деревах красиво облітає.

- Дівчино, ви мене чуте? Зупиніться на хвилинку.

Красивий альт, гарно поставлений.  Я його б впізнала,  якби навіть лише раз почула. Та актриса, Костикова знайома.

- Ви мене, мабуть, не пам'ятаєте.

Як же фальшиво і недоречно. Звісно вона знає, що її пам’ятають.

А мене вона запам’ятає просто зараз. Надовго. 

- Я вас чудово пам'ятаю, жіночко. Ви не так давно винаймали кімнату погодинно. З вашим еее… сином?

Теж фальшиво вийшло. На її сина Кость не тягнув. І не схожий, і молодший від сили років на десять. Та чого вже. Як почнеш хамити, зупинитись важко. 

- Ви явно знаєте, що Кость мені не син.

- Знаю. Я просто ввічлива. І з ввічливості думаю, що він вам родич або репетитор, як мені. А не альфонс. Звісно це ваші особисті справи. Мене воно не стосується. Просто деякі жінки соромляться, що вимушені купувати чоловічу увагу.

Ого! Вона спробувала дати мені ляпас. Істеричка нещасна.    

Нічого у неї не вийшло. У мене скіл ого який після того, як Кузька стала хапати ручками все, до чого дотягнеться і боляче тягти й щипати. Є у дітей такий етап розвитку моторики. Словом, я навчилася ухилятись від рук.

А от жаліти тих, хто мене дістає, коли й без них погано - не навчилася.

- Чим зобов’язана тому, що ви вирішили влаштувати тут бійку? Вам може для іміджу треба, і це така вірусна реклам? Тоді підійдемо ближче до он того генделика. Бо вас здалеку не впізнають. І ніхто не зніме на камеру, як ефектно у вас куйовдиться зачіска і розмазується макіяж. 

Ага. Я теж вмію роздавати ляпаси. І бачу больові точки. В кожного свої таланти. У мене під язиком сьогодні було стільки отрути, що цій дамі й за рік не назбирати.  

Вона відсахнулася і нервово озирнулася на генделик. Там і справді дехто дивився в нашу сторону.

- Ні, ми обійдемося без реклами. Я, власне, хотіла тобі запропонувати, щоб ти перестала зустрічатись з Костиком.

Тепер вона зі мною на ти. От і все, чого я добилася, принижуючи цю особу.

- Ви мені оплатите іншого репетитора? - спитала недовірливо.

- Ні. Я тобі просто скажу що з Костя поганий репетитор. Він би нікуди не вступив ні з другої спроби, ні з третьої, якби не я. І ти краще пошукай по об’явах.