І я не шукаю мамку для дочки

Дверима я не хряснула, хоч дуже хотілося. Тільки подумки гаркнула на злі сльози, що так невчасно підступили до очей - щоб потерпіли й не позорились. 

І сама заїхала в ліфт. Коляска від злості здалася пушинкою. 

В ліфті їхати було не довго, теж не поплачеш. Зате вистачило часу на здогад. Бо не треба було довго додумуватись, що мене попри все, все одно, всупереч логіці й здоровому глузду, досі й назавжди бісить і біситиме нагадування про його одруження.

Я ж була тепер не школотою в рожевих окуляра. А дорослою і досвідченою дівчиною, що пізнала розчарування в подрузі й коханому. Тож не випадало дурити себе тим, що то в мене просто вигадане захоплення романтичної школярки й викид гормонів. Як це буває у деяких школярок до кінозірок і спортсменів.

- Усвідом це, Раїсо. Признайся собі.Скажи словами. Роби фейспалм на кожному слові. Може дійде нарррешті. - сказала я собі, виходячи з ліфту.

Я. Закохана. В. Того. Хто. Не. Сприймає. Мене. Дівчиною. В. Того. Для. Кого. Я - щось середнє між бідною родичкою і наймичко. Яка може доглянути його небажану дитину, поки він вибере для малої достойну матір.

І з цим треба щось робити. Тобто якось покінчити з цим. Тому що я не відповідаю за те, що хтось вважає за можливе робити з мене знаряддя для власних планів.  ТОбто не можу з цим нічого зробити. А от моє  невзаємне кохання до нього - то шлях в нікуди. І я маю його позбутися. Якнайскоріше.

Страждання цікаві тільки в п’єсі або  в кіно. 

А в житті кохати того, хто до тебе байдужий і навіть не бажає розуміти твоїх проблем - нафігнафіг.

Як добре, що у мене є на кого перенести почуття. Костянтин милий, співчуває найменшій моїй проблемі, втішає, як може. І якщо я хоч трохи розуміюсь на натяках - натякає на те, що може втішити не тільки кіно і морозивом.

Я сучасна повнолітня дівчина. І хочу позбавитись залежності від дурного шкільного захоплення. 

Що для цього треба? Пам’ятати про контрацепцію і забути роки ілюзій про те, що Платон - єдина у світі людина, яка мене розуміє. Що мій зведений  відчуває все, що і я, і дає захист під час життєвої негоди, радіє однією радістю. Що він найкраща людина у світі й околицях... 

Тьху. 

Я можу так годинами про нього думати. І це ми ще не перейшли до мрій, від яких мені на ранок соромно.

Добре, що Кузька запищала й попросилася на ручки. Все ж від дітей є користь. Одразу згадалося, що їй інтенсивно підшукують маму, а мене на кастинг не запрошують.

І що то все ілюзія. Всі школярки романтично закохуються. У всіх підлітків від напливу гормонів бувають фантазії з дорослого кіно. А потім це проходить, і вони живуть далі. Щасливі з кимось. Теж влаштую кастинг. Найкращий хлопець для мене, Костик уже є. Але відсутність конкуренції знижує якість. Тож ще додам хлопців з курсів. З кожним сходжу на побачення, відсію трійку лідерів. Потім останнє випробування і вуаля - я нормальна сучасна дівчина, а не середньовічна черниця, що сохне за небесним нареченим, а він зовсім і не її.

І взагалі. Якби я не тягала коляску з Кузькою, зі мною б і на вулиці знайомились. 

І якби не сиділа з малою вечорами, поки її діловий тато не прийде з роботи чи з кастингу на її маму… 

Словом, після прогулянки відчиняла я двері квартири накручена і розжарена злістю. як локон, перетриманий на плойці.

Платон, здавалося, так і стояв в передпокої, ніби я щойно вилетіла з квартири. Дивився з висоти своїх метр дев’яносто, схрестивши перед собою накачані руки. Як Наполеон, тільки високий і красивий. 

- Мала, ти чого не почекала, поки я взувався,  ти вже в ліфті...

- Ніколи мені чекати. - прогарчала я. - Ти угоду підготував? 

- Майже. Давай зараз разом передивимось, щоб довго не переписувати. Аванс тобі зараз видам. Хочеш готівкою чи на картку? 

Я аж забула, що злюся. Ти диви який поступливий. От так і треба завжди. Прямо казати, о мені треба і з чим я не згодна. Натяки і гострі погляди до нього не  доходять.

- І ще, мала.Ти казала про репетиторів. Я можу попитати. У мене  багато знайомих.

Моментально уявила чергу його знайомих, всіх в офісному одязі з зайвим розстебнутим ґудзиком і закличною посмішкою. 

- Та хто б сумнівався, Платоне, що їх у тебе трохи є.  Ти виходиш в люди щодня. А я з цією коляскою далі парку не буваю. Хто зі мною познайомиться? Кому треба мамка з коляскою?

- Я не про такі знайомства, мала. - почав він виправдуватись, але я уже згадала хто в усьому винний. - Мені як раз ніколи знайомитись на вулиці. Та й не хочеться... Я про репетитора.

- Є у мене репетитор. - викинула я свій козир  з рукава. - Що, з’їв? Він ще й безплатний. Я не завдаю  збитків  бюджетові вашої сім’ї.

- Це ти про того альфонса-маніяка? - надто недбало спитав Платон, наче йому було все одно.

- Сам ти маніяк і альфонс. Він талановитий режисер.Ти ж нічого не знаєш. Він з тою актрисою тут займався сценічною пластикою. Просто живе близько й оренда недорога. От.

Цей зарозумілий зведений так розгубився, що мені аж медом потекло по серцю. Уїла я його. Не так часто воно мені вдається. А останнім часом не вдається взагалі. А тепер от - тримай фашист гранату. Я тобі не сліпе кошеня. Сама щось можу в житті для себе зробити.

Але довго радіти мені не дали. Пан Довершеність Плюс Логіка дуже швидко оговтався.

- Ммм, мала... не знаю, як сказати ну тобто… можна спитати?

- Чого мукаєш. Питати можна.

Він полегшено зітхнув і серйозно кивнув. Невже я справляю враження істерички, яка чує тільки себе?

- Раю, ти можеш собі уявити саму себе, що піде вчитись писати п'єси у першокласника? Найталановитішого, але такого, що не всі ще букви знає. І що у нього будуть гроші на те, щоб зняти студію для занять з тобою? І щодо пластики - просто подивись, мала. Це звичайна двушка. Де тут розмахувати руками й ногами як не …  - він скоса подивився на своє велике подружнє ліжко і почервонів, не закінчивши фрази.