Ти не на роботі. Я не твоя підлегла.

І отак - звісно само собою - вийшло, що я стала нянькою Кузьки. Мати не могла, вона і так кинула роботу, бо треба було доглядати за чоловіком. Масаж, курси дорогущих ін’єкцій, поїздки на огляди й тривога за чоловіка витягували з неї всі сили.

На мене уже по-моєму нічого не залишалося.

А Платон взагалі міг тільки впасти лицем в подушку, коли прилазив з роботи. У вихідні він відсипався. 

Його батько на вимогу партнерів, тобто колишньої дружини і її рідні, що колись вклалася в початок бізнесу, скоротив керівний персонал. Як раз тоді, коли заводив на ринок нову молочну лінію. 

І Платон терміново вивчав усякі машини й механізми й  страждав що не може замість рекламіста, якого переманили конкуренти, вигадати напис на мерчі.

- Та ну тебе. - сказала я, коли мені набридло, що в одне вухо пищить Кузька,  а в друге її батько бурмоче якусь нісенітницю. - Не вигадуй велосипед, ти не рекламіст, все одно не вигадаєш. Роби те, що у всіх працює. Ліпіть по одному пазлу з рекламної картинки на кожну упаковку. Типу склади пазл - поїдь на курорт. І наклепайте футболок модних кольорів, напишіть на рівні грудей без гмо й консервантів і свій логотип.  Футболки дешеві…

- Я зрозумів, мала.  - вперше за місяць посміхнувся мій зведений.  І може зовсім не тому, що це була гарна ідея. А тому, що я з ним заговорила?

- В цьому щось точно є. Ще пораджуся з матір’ю.

Отоді він вперше заговорив зі мною про свою матір.

- Твоя мати шарить в рекламі?

- Вона директорка. У відсутність батька головна. Як скаже, так і буде. Вони з батьком партнери від самого початку. І внесли кожен половину грошей на старті. Без її згоди нічого не зробиш. А у неї рідня, кожного дня дуднять у вуха, що ми забагато витрачаємо.

- А. Он воно як. Тобто вона працює на себе і на фірму, батько в курсі й згодний. А ти тоді чого ішачиш і кинув вчитися? 

- Ти сама казала, мала, що бізнес - то не твоє. Не хочу тебе ще й цим грузити. Ну просто одна половина моєї сім’ї ненавидить іншу. Так буває. А я між ними. І зараз представляю інтереси батька.  Ну й от…

- Не розумію, вибач. Тобі робити нічого? Ти не довчився, вдома так часто буваєш, що Кузька тебе скоро перестане впізнавати. То ж спільна справа твоїх батьків. Нікому з них не вигідно, щоб вона розвалилася. Їм же жити буде ні на що. Чого ти зірвався все контролювати?

- Ну мала, вони ж розведені. І мати кине батька через коліно при першій можливості. Я тоді встиг, бо вона тихцем почала переробляти документи на себе. Думала, батько залишиться овочем. Ну таке. Не суть. Ще тобі за це перейматися. Забудь. Дяка за ідею.

- Їж, не обляпайся.

- О, це слоган на йогурти! - засміявся Платон. 

Ми говорили, наче не було місяців мовчання і незрозумілих образ. Але Кузька заверещала, у неї як раз були проблеми з животиком.Через різкий перехід на штучне годування.

Я подивилася на годинник. Уже скоро треба буде її годувати. А вона не з тих хто визнає режими й графіки. Тому почала робити суміш.

Платон подивився, що я роблю.

- Яка дивна ложка, наче мінівідро. 

- Тут і стаканчик мірний є, дивись. А у вас яка?

- У нас ніяка, мала. Щоб не задирати ціну. І взагалі, нащо той пластик? Ложка з нержавійки та склянка зі скла - то для дитини корисніше.

- А ви про це десь пишете?

- Ні, це ж і так зрозуміло.

- То замовте інструкцію. Про те, що пластик не корисний і засмічує планету. Типу їхня дитина житиме на чистій Землі й батьки молодці. Але покладіть в коробку хоча б щось. Хоч талончик на виграш майки.  Нічого жлобитися.

- Мати за економію. 

- Ну то ваші справи, відійди і не заважай.

Але він все крутився коло мене і щось клацав в телефоні.

- Що ти тут робиш? Іди до Кузьки. Вона тебе і так тижнями не бачить.

- Ролик знімаю. І піду, як раз дозніму, як ти малу годуєш. Ти права, Раю. Це буде хоч щось. Кузька красива, звичний всім інтер'єр і молода мати. 

У мене аж руки затрусилися від образи. Я ж бо думала що він на пам’ять мене фоткає. Ну щоб іноді дивитися на роботі й у відрядженні. Розмріялася одна. Самій смішно.

- Краще ти погодуй, а я познімаю молодого батька. Так прогресивніше. - проскрипіла у відповідь. - І я не давала згоди на зйомку. І так всі зустрічні вважають,  що це моя дитина. Це заважає в особистому житті, щоб ти знав.

- Як скажеш. - сухо сказав Платон. - Але я все ж дозніму. На пам’ять. Дяка за ідеї. З мене премія. Поведу тебе, куди скажеш, замовиш що скажеш.

- Дуже мені треба твоя премія. І з дитиною все одно нікуди не пускають. 

Він кивнув. Кутик красивого рота гірко сіпнувся.

- Нікому ти не треба, Кузько. - сказав він. - Нікуди тебе не пускають. 

Кузька, у якої після масажу й годування живіт перестав, засміялася і простягла до нього ручки.

- Нічого страшного, що мала нікому не треба. От я теж нікому не треба, і жива. У неї багаті родичі. Не пропаде.  - сказала я і понесла Кузьку до візка. -   Занеси в ліфт. - кинула через плече  братику. -  Це не візок, а танк якийсь. Жах, який важкий.

- Як це ти нікому не треба, мала? - долинуло в спину. 

Я стенула плечима. 

- Ніби це не очевидно?

- Ні. Очевидно інше. Ти поводишся, як старша дитина, коло якої раніше всі скакали, а потім з’явилася мала сестра й увага поділилася. І ти, наче підліток, всіх провокуєш, кидаєш виклики, щоб  отримати  знову всю увагу для себе.

Ах ти ж!

Психолог мамчин. Я намагаюся увагу привернути? Провокаціями? А не тим, що доглядаю його дитину, і непогано так доглядаю. Краще за Соньку. У мене Кузька не верещить ночами.

- Серйозно? - я розігнулася, поклавши малу до коляски. - Це хто і коли коло мене скакав? Коли ви з батьком сюди переїхали? Коли мою спальню поділили навпіл, щоб ти міг хропти за стіною з картону і шпалер? А може тоді, коли твій тато розбився, а мене кинули тут саму,  і я мала видавати ключі  коханцям на годину? Коли прала після них постіль в нашій пралці, де буває і моя білизна? Я це робила від надміру вашої уваги до моїх потреб? А може коло мене скакали й втішали, коли я не вступила, куди хотіла? Всім пофіг на мене. Зате чомусь я зобов’язана глядіти Кузьку.