Я ноги відірву кожному хто посміє, мала. Кожному, запам’ятала?

Подруга тиждень ночувала в мене. Їй було страшно в пустій  квартирі самій. А через тиждень я відчула себе Вангою. Сонін батько знайшовся. Тільки він не виявився ні бандитом, ні мером Крижополя. А був простим мільйонером в Польщі. Одруженим і бездітним. Приїхав на поминки колишньої коханки, за все заплатив і забрав подругу до себе за один день. Сказав, що його єдина дочка довчить медицину в Польщі. Там хоч диплом буде міжнародний.

А моя мати повезла вітчима за кордон на лікування, бо тут йому уже нічим не могли зарадити.

І ми зі зведеним братиком залишилися самі. 

Отут я і зрозуміла, що нічого не знаю про свого краша.

Де подівся той чемний інтелігентний хлопець з гарної сім’ї, який брав кишенькові гроші у батька і завжди перепитував, де чисті шкарпетки й свіжа сорочка.

Хоч вони завжди були на одному місці, кожного ранку приготовані моєю матір’ю для двох дуже зайнятих чоловіків, вітчима і його сина.

Тепер він нічого ні в кого не питав.

І найчастіше говорив тоном боса, що роздає вказівки тупим підлеглим.

- Може на нього так подіяв від'їзд коханої? - питала  себе я, бо питати щось у нього було б жорстоко. Хоча він тримав лице. Зовсім не мав вигляду покинутого  коханця, вбитого горем. 

Подруга залишила йому ключі від квартири. І наразі перебувала в роздумах - продати її чи здати, залишивши власну нерухомість і згадку про дитинство. Бо квартира в столиці просто як сувенір на згадку - то дуже розкішно навіть для дочки мільйонера. 

Мій зведений трохи сам щось вираховував, трохи радився зі мною. І на мій величезний подив вирішив, що нічого Соні не казатиме, а квартиру, поки хазяйка  в роздумах, здаватиме. 

Тому що він і так проживе. А от я залишилася без копійки. Мати давно залишила роботу. І тепер була при чоловікові. А той теж не бідний, та лікування дуже не дешеве, бо його сильно поламало. А в цьому віці все не так гарно загоюється. 

- Так, мала. До тебе питання. - Платон тоді сів навпроти мене просто на підлогу  дивився знзу вгроу, що неймовірно бентежило. - Ти в нас головаста. А ну кажи, що ти думаєш. Здати хату комусь надовго - то стабільно. І в принципі непогано. Але здавати погодинно - набагато вигідніше.

- Пог… погодинно? - у мене, здається, навіть пальці на ногах почервоніли. - Це ж для побачень. Платоне, ти що?

- Я нічого. Думай раціонально і побачиш, що це гарний план. Диви, скільки у твоєї матері постільної білизни. 

- То бабуся залишила мені на посаг.

- Тобі точно більше треба такий посаг потім, ніж живі гроші зараз?

- Платоне, це точно  те, про що я думаю, раз ти заговорив про постільну білизну.

- Звісно те, мала. І це ще не все. Прати й прибирати там доведеться тобі.  За непогані гроші. Диви, я все порахував.

Я подивилася, знову нестримно червоніючи від того, що він дуже низько нахилився наді мною, клацаючи в ноутбуці. І тепер я наче шкірою чула його дихання і серцебиття. Й дихала запахом його туалетної води й ще чогось. Напевно то і є мускус,  запах справжніх чоловіків.

-  ...Що?

- Ти мене взагалі слухаєш, мала? Потім додивишся свою дораму. У нас часу - поки не роздуплиться Сонька або не приїдуть батьки.

- Ага! То ти теж думаєш, що вони не схвалять дім побачень у себе за стіною. І Соня. Хіба вона згодиться?

- От ти молодець, Раюсю. Не слухаєш, а я тут нащось розпинаюсь пів години. Невже б я про це не подумав? Ніхто  з них не в курсі. І не буде. Соні тільки нічого не ляпни. Я їй перерахую відсоток на картку. А інше нехай не бере в голову. 

Він якось особливо гмикнув, коли казав про голову. А я завжди була дуже начитана, тому одразу і дуже яскраво уявила все, на що він начебто й не натякав.

І прокляла свою дитячу манеру червоніти від кожного слова.

- Ти там спиш мала, чого мовчиш? 

- Зате сусіди не мовчатимуть. Ти не уявляєш, що мати влаштує, коли все випливе.

- Та ну тебе. Знайшла чим перейматися. Батькам скажемо, що то Сонька. Соні - нічого не скажемо. Я за все відповідаю якщо що. Ти не при ділах.

- Платон, мама буде в шоці. А в тебе будуть неприємності.

Твоїй мамі зараз не до того. Батько головою вдарений. Ніхто не знає, чи у нього все відновиться. Бізнесмен з нього тепер ніякий. Тому поки що я буду замість нього. Прибутки впали, поки його нема. А нам на все треба гроші, мала,  Вибач. Не хотів зайвий раз турбувати. Але тобі треба знати про це. Я не впевнений, чи вистачить плати за навчання ще й на тебе.  Схоже ти спробуєш десь на бюджет.

- Все настільки серйозно?

- Ти в нас занадто серйозна, а не все. Уяви,  що наші батьки б не побралися. Ти б тоді тільки на бюджет і розраховувала.  І до речі деякі дамочки розлучаються з чоловіками, які уже не все можуть, як раніше, в сексі й матеріально.

- Ти думаєш…

- Я про це не думаю. Мені воно ні до чого. У мене інші проблеми - я єдиний працездатний чоловік на сім'.,що складається з безпомічних жінок і інваліда. От і думаю, що зараз краще для сім'ї. Кинути медицину і взяти бізнес в руки - без досвіду. Чи не кидати й піти кудись сімейним лікарем, теж без досвіду. Старт зовсім інший, мала, якщо починати кар’єру з нуля. А тобі вчитись треба. Бо каса в маркеті й розвіз піци - не твоє.

- А може моє? Три місяці  розвозити піцу і гроші за квартиру - як тобі ідея?

- Я рахував, мала. Багато не вийде. Тобто тоді було б  щось на шмоття й розваги. А от щоб рік платити за навчання і нам з тобою на щось жити - ні.

- Невже все так погано у батька в бізнесі?

- Найпоганіше те, що я не знаю. А він зараз не контролює нічого. Ідеальний момент, щоб декому все підгребти під себе, а батькові залишити самі борги.

- Налякав.

- Я і хотів налякати, мала. - він погладив мене по голові й зазирнув в очі, і я справді злякалася, що зараз не витримаю і признаюся йому. Признаюся, що страшно мені насправді одне. Що він мене ніколи не покохає.