Романтика , або я перша його побачила - значить він мій

Завучка завела його в клас моєї подруги першого вересня, наче торт, яким збиралася всіх пригостити.

Дівчата хором зітхнули й затамували подих. Хлопці дружно напружилися.

А я призначила його своїм крашем.

Що я там робила? Зачитувала об’яву про додатковий набір в драмгурток. Нам дуже не вистачало хлопців для моєї п’єси. Там мали бути батальні сцени. І дуже неприємно, коли малишня вигукує в найпатетичнішому місці якісь недоречності.

- О, диви, це моя сеструха з мечем в животі. Ха!

Або

- Надько, я батькові скажу, що ти з Катькою цілуєшся!

Словом директорка дозволила. І я почала обхід з класу подруги.

Ну й от.

Він записався до мене в драмгурток. Бо записалася подруга. У неї рука легка і звісно ми зарані домовились. А він на неї запав одразу, хто б сумнівався.

Перша красуня школи. 

А всі інші - від сопливої першоклашки до практикантки-фізкультурниці запали на нього.

Але я перша його побачила. Значить він - мій. Весь навчальний рік мріяла про нього.

Ну як мріяла. Уявляла героєм всіх моїх п’єс і віршів. Але про це ніхто не мав знати,  бо тільки екзальтовані ідіотки втріскаються в недосяжних чоловіків - акторів і відомих спортсменів. Як от подруга. А я не така.

Тому дала йому роль герольда. Грати там нема чого, бо який з Платона актор. Але вийти з горном, який завгосп знайшов у підсобці, і проказати гучно  об’яву красивим баритоном - то він міг. І зараз може.

Це дуже зручно, якщо ви раптом не знали. - когось кохати на відстані, вигадувати бурхливий роман з тих, які читає мати, щоб вивітрити з голови проблеми на роботі й в житті.

Він наче твоя лялька в уяві, а сам про це не здогадується. Хлопці взагалі не здатні на уяву, щоб ви знали.

А я добре маскувалася.

Він на репетиціях на мене дивився, тільки коли я давала режисерські вказівки. Весь інший час роздивлявся подругу і підкочував до неї ніпадєцкі. Та не на ту напав. Вона його ще рік маринувала перед тим, як вони вперше поцілувались.

Спершу цей нахаба просив у мене роль головного героя - там як раз були поцілунки та обійми. Але провалив кастинг, і сам це зрозумів.

Він справедливий, аж страх.

Але то була не катастрофа. Подруга у мене легковажна, як і її мати. Довго у неї хлопці не затримуються. 

І я сподівалася втішити його після розриву. З цього добре видно, яка я продумана, маю талант режисера і вмію в сюжети.

Але життя вміє краще. Особливо розбивати акуратно побудовані плани й логічні конструкції.

В класі подруги відбулись традиційні батьківські збори.

Там батько мого краша і мати подруги познайомились. У них все стрімко закрутилося. Його батько уже навіть бігав у маркет за продуктами. Він того дня як раз піднімався з важелезними сумками, бо ліфт не працював.

І мало не збив з ніг мою тендітну мати. Бо вона  ніколи нічого не помічає, коли задумається або розмріється. 

Картоплю й апельсини вони потім вдвох збирали зі сходів до самого першого поверху. І по-моєму уже на другому він в неї втюрився.

Наївний.

Втюритись в мою маму простою. Бо вона наче чарівна фея не від світу сього. Але привернути її увагу? Моєму батькові, судячи з усього, це так і не вдалося. Бо мати про нього чесно намагалася розказати. Але краще б щось морознула про полярного льотчики. А так було видно, що просто викинула його з голови, як невдалий дубль при монтажі кінострічки.  Уявляю, як мати просто розвернулася і пішла, тільки-но він сказав, що не хоче дитину, женитись і що не готовий до такої відповідальності. 

Може думала, що він наздоганятиме.

А він може думав, що вона покличе.

Творчі натури, що з них взяти.

Тож навряд вони взагалі бачились після тої розмови

А батько мого краша не з таких. Він вчепився у маму, як реп’ях до хвоста нашої Пальми. Так, що відірвеш лише разом з хвостом. І виявився дуже меткий. Одразу заніс сусідці оті важелезні сумки й ввічливо попрощався.

А потім муляв очі матері, поки вона його не розрізнила спочатку від довкілля, а потім від пейзажу і малюнку шпалер у нашій квартирі. 

І дуже скоро переїхав до нас разом із сином. 

Нас із Платоном поселили разом, розділивши мою спальню шматком дикту з картинкою водоспаду з моєї сторони й фото з Формули-1 - з його.

Ромаааантикаааа!

Це вже і справді була катастрофа.

Саме тоді я, непримітна чотирнадцятилітка, худа, хвороблива, вічно змерзла і навіть влітку вдягнута в щось тепле й безформне, відчула, що все пропало.

Бо ніякої романтики в тому, щоб зранку бачити, як незграбна дитина пробирається повз тебе сонного в туалет, нема й не буде. 

Три роки різниці в цьому віці й так прірва. Мені - п’єси про воїнів і красунь, ведмедик в ліжку і вірші про неземне кохання.

А у нього гормони й оті сороміцькі потреби. А ще через стіну  моя подруга. Повнолітня й перша красуня школи, яку він тільки-но закінчив з медаллю, а вона теж якось закінчила. 

Її мати через образу на його батька заборонила донці бачитись з Платоном.

Тобто плеснула бензинчику на розжарене вугілля.

Їхнє кохання спалахнуло  лісовою пожежею в сухий сезон.

А моє - пожежею торф'яників. Тою, де вогонь горить під землею. І його не видно. Але й загасити неможливо.

Так безнадійно, так солодко, так щемно, як буває тільки у дівчат-підлітків, що виросли без батька й знають все про життя - з дорослих книг, написаних в минулому тисячолітті. І від цього думають, ніби дуже досвідчені.

Він хороший. Неймовірно. Одразу визнав мене за молодшу сестру, захищав і оберігав, хоча ніхто на мене особливо і не нападав. Але все одно було неймовірно приємно. Підтримував мої спроби в написанні сценаріїв і режисурі. Він один.  Бо інші сміялись. І це був вирок іншим. 

Знали б ви, як я заздрила подрузі.

Бо вона і мій краш були ідеальною парою.

Обидва вступили в медичний універ, як мати подруги.  І планували одружитись, як закінчать і будуть гроші на знімну квартиру. Бо самі розумієте - жити у матері подруга б не стала. Та досі дуже сердилася на мого вітчима.