9

— Ну ж бо, — знову звучить суворий голос Таїсії Михайлівни, тільки цього разу він розливається стінами її кабінету. — Я чекаю пояснень, не соромтеся.

Ми з Катею з цікавістю і збентеженням роздивляємося підлогу під своїми ногами.

Влас же, очевидно, підтримує з нею зоровий контакт.

— Харван, — шумно зітхає вона. — Усього нічого, як повернувся, а вже вляпався не зрозуміло у що.

— А що ви на мене дивитеся? — холодним тоном запитує Влас, засовуючи руки в кишені темних штанів. — Мені самому цікаво, що сталося. Дівчата, може, розповісте?

Навіть за всього бажання нас вигородити, він би не зміг пояснити, для чого вибив двері до жіночого туалету і сам туди зайшов.

Мені доводиться почати говорити. Насамперед якось захистити репутацію Харвана. Йому точно не потрібні проблеми ще й тут. З нього досить.

— Та там така дурниця сталася, — починаю вигадувати на ходу, коли мій погляд знаходить фотографії на столі в Таїсії Михайлівни.

Бути не може.

Адреналін знову підступає потужними порціями, і я похапцем намагаюся вхопитися хоч за одну відповідну ідею.

— Усе ця Ліка з одинадцятого класу, — не витримує Катя, починаючи обурюватися і махати руками. — Підперла двері стільцем і накинулася на нас.

Мені захотілося смикнути її, щоб змусити замовкнути. Але вже надто пізно.

— Хм, — таким поглядом вона почала нас вивчати, що сховатися захотілося. — Ти хочеш сказати, що вона почала бійку? Цікаво. І який же привід такої жахливої поведінки?

— Ось і я кажу — просто огидно! Вчепилася за цього Іванова і тепер будь-яку з землею готова зрівняти! А я навіть із ним нічогісінько спільного не маю. Дурний збіг обставин. Розумієте?

Тепер я вже прикриваю очі рукою.

З одного боку Влас пропалює своїм поглядом, а з іншого я чітко помічаю, як в очах директриси запалюється вогонь.

Чому ж Катя не встигла, як я, звернути увагу на фотографії.

— Значить так, Литвинова, ти заявляєш, що моя донька мало того, що влізла в бійку, так ще й зробила це через хулігана, якого й духом на заняттях не буває? — у неї ледь дим із ніздрів не виходить.

— Саме так! — впевнено вигукує Катя, але потім, здається, осмислює фразу цілком і губиться на очах. — Ваша хто?

— Та як ти взагалі смієш таке вигадувати! — починає вичитувати директорка.

— Але я...— намагається оборонятися подруга, але нічого не виходить.

Ми пробудили дракона, не інакше.

— Моя Лікочка, на відміну від вас, увесь час сидить удома і готується до іспитів. Чого і я вам раджу. Повірте, тепер для вас усіх прийдешні контрольні та іспити будуть із зірочкою. Вже я про це подбаю.

— Але за що? — Катя від шоку навіть голос підвищує.

— За наклеп, — твердо доповнює свій вердикт Таїсія Михайлівна. — І батьків до школи. Усіх. Вільні.

Катя намагається ще щось сказати, але я беру її за руку і тягну в бік виходу. Тут уже точно нічим не допомогти. А ось зробити гірше - легко.

— Я в шоці, — на видиху заявляє Катя, щойно за нами зачиняються двері. — Ти що, знала? Тому нічого не говорила?

— У неї на столі фотографії з Лікою, — винувато підтискаю губи. — Ти мене випередила. Твій порив нереально стримати.

— І то правда, — сумно погоджується подруга, спершись об стіну.

— Тепер ми змушені тебе залишити, Катю, — раптово лунає голос Власа.

Я майже забула про його присутність.

Нахабна брехня, звісно.

Тіло не обдуриш, а моє занадто гостро відчуває його, варто опинитися поблизу.

— У сенсі? — тепер спантеличеною виглядаю я.

— Гаразд, якраз зателефоную мамі й розповім, який захопливий вечір чекає на неї після роботи, — закочуючи очі, подруга йде геть.

— Ходімо, — твердо звучить голос Харвана.

— Куди? — продовжую кліпати в подиві.

— Занадто багато запитань, Саша, — окидає мене пильним поглядом. — І зовсім ніяких відповідей із твого боку.

У грудях піднімається дивне хвилювання.

— Мені й тут непогано, — швидко видаю, дістаючи телефон із кишені. — Та й теж не завадить зателефонувати Лесі.

— Чого ж ти така вперта, — Влас важко зітхає і прикриває очі.

Його тепла долоня охоплює моє зап'ястя і мені доводиться йти за ним.

Роблю це зовсім не усвідомлено, бо повністю зосереджена на своїх емоціях, викликаних цим дбайливим дотиком.

Шкіру приємно поколює, а по тілу біжать мурашки.

Знову лаю себе, бо не повинна так реагувати на Харвана. Зовсім не повинна. Тепер він мені не майбутній... Ніякий. Максимум, невдалий зведений брат. Що ще сильніше підкреслює безодню між нами.

Влас підводить нас до кабінету медсестри. Стукає, але жодної відповіді не надходить.

Він смикає ручку і двері піддаються. Перший зазирає в кабінет, а потім тягне мене за собою.

— Заходь, — нетерпляче вказує він і двері за нами зачиняються.

— Адже тут нікого немає! — вигукую я, наче приклеївшись до місця і не наважуюся рухатися далі. — Так не можна, Власе.

— Та ну? — він здивовано піднімає брови. — І відколи ти стала такою розважливою? Пів години тому я такого за тобою не спостерігав.

— Перестань, — тихо прошу я.

Сама розумію, що вчинила нерозумно. Ще й його ненароком втягнула в цю тяганину.

— Тоді присядь, будь добра, — він вказує поглядом на кушетку, а сам починає шукати щось в аптечці.

Неохоче дотримуюся вказівок.

Почуваюся при цьому максимально ніяково.

— Що ти зібрався робити? — насторожено запитую, коли Влас наближається до мене з усякими баночками і ватою.

— Потрібно обробити твою красу, — він уважно розглядає моє обличчя, а я гублюся від цього погляду — він занадто близько.

— Давай сама? — роблю безглузду спробу вихопити в нього з пальців ватку, щедро змочену перекисом.

Влас ніяк не коментує цей порив. Одного погляду достатньо, щоб я почала сидіти струнко.

— Ай! Пече, — шиплю, коли холодок торкається ніжної шкіри над верхньою губою.