От і настала субота яку я чекала. Нажаль вона не буде чудовою і класною бо настрою в мене обше немає, ну авжеш, як він може бути після вчорашнього дня. Ще досі тошнить від тієї Мілани і Дена. Як можна бути таким сліпим, я думала він розумник. Чую я стукіт в двері.
— Доню ти вже проснулась? Вставай. Я приготувала сніданок. Твої улюблені панкейки з фруктовим салатиком. — як би я не була зла на маму я всеодно її люблю і перед її панкейками встояти не можливо.
— Ааах. Зараз іду. — Кажу я без настрою.
Через звилину я пішла у ванну кімнату, там зробила ранкові справи і переділась у просту білу сукню. І нарешті пішла снідати. На кухні була мама і Марк. Хмм, давно його не бачила. Ми сиділи в повній тиші, інколи на мене дивним злим поглядом дивився Марк. Через трохи він обняв маму і пішов десь на двір, завівши машину поїхав кудись. Мама підсіла до мене за стіл і порушила цю не зручну обстановку.
— Карі, доню. Ти мене вибач за вчорашнє, я просто була зла через Марка і те що сталось мене розхвилювало і я зірвалась на тобі, пробач. Я не мала так вчиняти з тобою.
— Та все окей. Не переживай. — після цих слів вона доторкнулась до моєї щоки.
— Доню я справді не хотіла. Пробач мене. Такого більше не буде. Ще не хватало щоб якесь стервозне дівчисько псувало наші з тобою стосунки. — я усміхнулась.
— Мамо. Справді все добре. — от і в неї на обличчі з'явилась усмішка.
— Знаєш. А вона мені зразу здалась підозрілою. Але не будем думати про них. Краще давай подумаємо куди ми з тобою сьогодні сходим.
— Так справді. Ми давно разом нікуди не ходили.
— В мене є ідея. Давай сходим в піцерію Джо. Ми там давно уже не були.
— Так, я за.
— Тоді доїдай бистренько і підемо. Я іду візьму сумочку з грошима.
Ми з мамою ідем дорогою до піцерії по парку. Колись ми часто тут гуляли а зараз обше забулись про наше улюблене місце. Треба буде десь пікнік організувати. Тільки я і мама, у нашому улюбленому парку, з маминими солодкими виробами і моїм улюбленим в дитинстві соком. Як приємно згадувати ті часи. Як я так швидко виросла. От ми і біля піцерії. Зовні вно чуть змінилась бо її покрасили і зробили інший дизайн,а от в середині все те ж саме. І тільки зараз я зрозуміла як давно тут не була. А таке відчуття наче ще вчора була маленькою і приходила з мамою. Ми замовили велику піцу і два полуничних соки. Куштували і спілкувалися згадуючи старі часи.
— Тьоть Оля! — чую я чийсь знайомий голос. — Доброго дня. — о ні, він що тут робить.
— Привіт Денисе. — щиро привіталась і обняла його. А до мене він і слова не сказав, тільки подивився злим поглядом ніби я ніщо. — Як тебе справи? Як там Мілана? — ще недавно мама казала яка вона погана а тепер запитує про неї...
— Справи... та добре все. А Мілана до батьків поїхала. А ви що там. Марк приїхав уже?
— Да він був і зранку поїхав знову на роботу. У нас все добре. От вирішили відпочити з Кароліною.
— Зрозуміло. Добре іду я не буду вам заважати. Робота чекає. — знову подивившись на мене злим поглядом він пішов.
Далі весь час я сиділа без настрою і майже не говорила. Доївши ми пішли додому. В дома я вирішила подивитись серіал і тому купивши по дорозі різних смаколиків я просиділа до ночі не відриваючись від екрана. Наступив новий день. Вставати з ліжка не було охоти тому я сказала мамі що не дуже добре себе почуваю і залишилась в дома. Звісно ж Марина знала усю правду про мій сьогоднішній прогул. Десь до 2 години дня я дивилась свій серіал. Тут я почула звук відкривання вхідної двері. Цікаво. Мама на роботі а Марк мав повернутись тільки через 2 дні. Я не спішила іти дивитись а тихенько привідкрила дверцята і підійшла до сходів на 1 поверх і заглядала хто іде. Я замітила дивну картину. Можливо мені здалось, та ні, це й справді були Марк і Мілана. Дивно що вони роблять в моєму будинку разом.
— Нарешті можна побути у двох. Марк я вже довго чекала на це.
— Сонце. Я знаю і теж радий цьому. — він взяв її за талію і поцілував. Щось тут не ладне. Я дістала телефон і вімкнула камеру.
— Ти зацінив мій приколь над тею Кароліною. Блузку я їй чотко порвала. А як розплакалась і всі мені повірили. Хаха. Не думала що вони всі такі придурки. Але Дена з тою мені вдалось посварити. Я не проти би і ще раз таке зробити. Аби ти це бачив. — почала єхидно сміятись.
— Я завжди знав що ти в мене така винахідлива. Просто бомба. — почав її цілувати, лапати і піднімати край плаття до верху. Як би мені не хотілося на це дивитись але без доказів мені ніхто не повірить.
— Слухай. Як ти терпиш ту Олю. Вона ж така не модна і стара вже. Чому ти з нею не порвеш?
— Та просто жити мені немає де. Розумієш. А так я вже давно звалив би від неї.
— А до мене або до Дена ти чому не пераїдеш?
— До тебе не варіант бо цього не поймуть і розкриють нас. А Дена я терпіти не можу. Ненавиджу дітей.
— Еем. Мені років так же як і Дену.
— Та ти ж не Денис. Ти виглядаєш зовсім не дитиною і ще й ти дуже сексуальна. — знову їхні поцілунки.
Так все. Я це терпіти більше не можу. Доказів хватає. Але якщоя їм зараз покажусь то Марк ще приб'є мене тут. Він сильний, накачаний і обезбашений тому краще не ризикувати. Я тихенько піднялась в свою кімнату і подзвонила до мами все їй розказати. Вона сказала що скоро приїде. Через трохи приїхала мама, ті двоє були в її кімнаті, як я почула що вона приїхала то зразу пішла до неї і ми разом пішли в їє кімнату. Вона була схвильована і мені її було жаль, але краще знати правду аніж жити в брехні. Вона показала їм де раки зимують. Марк з нею дуже репетували і сперечались поки Мілана одягалась, а після того мама виперла їх з хати і викинула всі речі того козла на дорогу де він їх ще довго збирав. Потім мама почала голосно плакати а я її заспокоювала і казала що та тварюка її не варта і не варта її сліз.
— Доню. — говорить мені мама плачучи. — Я розумію що ти не хочеш бачити Дениса але прошу тебе, подзвони йому і скажи нехай приїде. Він повинен знати. Я хочу поговорити з ним. І ти мусиш показати йому те відео щоб він нарешті все зрозумів.