1 розділ

Трішки про мене

Всім привіт. Я Кароліна, проста скромна дівчина, навчаюсь в університеті 1 курс, живу в невеликому містечку, у мене не велика сім'я - мама Оля і вітчим Марк. Тато покинув нас коли я ще була трьохрічною дитиною, але я про це не думаю. З мамою у нас все злагодженно і добре а от з Марком... ми з ним часто сперечаємось і м'яко кажучи недолюблюємо один одного, але що ж не зробиш заради моєї улюбленої матусі, навіть цього йолупа потерплю бо насправді бачу як вони люблять один одного.Мама працює в кондитерській, це її міні бізнес. Вона сама готує різні тортики та солодощі і у неї дуже смачно. У Марка свій бізнес, пов'язаний з машинами. Живемо ми нудно і всі дні практично однакові.

♡♡♡

— Доброго ранку мамо. — цілую її у щоку та обіймаю. — Доброго ранку Мару. — говорю стиснувши зуби. Мммм як гарно пахне. Мама зробила свої фірмові оладки. Бистренько снідаю і вибігаю з зати бо запізнююсь в універ. На місці зустрічаю свою подругу Марину.

— Привіт Кароліна — ми обіймаємось — Привіт. Ідемо бо зараз Ігор Валентинович нас приб'є. 

Цей день проходить спокійно і нудно як завжди. Ми з Мариною після універу ще посиділи в кафе побазікали і розійшлися по домах.

По дорозі до дому в мене відламався каблук

— От чорт. На щастя не так далеко залишилось іти до дому. 

Заходжу я додому в зіпсованому настрої і бачу маму з Марком на кухні. Оце так дивина. Зазвичай вони в цей час на роботі. Розуваюся і підходжу до них. 

— О доню нарешті ти прийшла. У нас сьогодні гості. — тепер зрозуміло чому стіл накритий і батьки в дома. 

— І хто ж до нас прийде? Хоча я догадуюсь що тітка Катя. — я люблю коли вона приходить, вона для мене як друга мама.

— Ні Каро, прийде інший гість. Ти його не знаєш і сподіваюсь ви подружитесь. — сказала матуся з усмішкою. 

— Жду з нетерпінням гостя. — сказала я з сарказмом. — Може скажете хоч як його звати?

— Ні. Краще дізнаєшся коли прийде. — ммм а мені вже стало ще цікавіше. Хто ж це може бути.

До приходу гостя я переодяглась в красиве ніжне не дуже коротке плаття з легким вирізом на грудях, зробила легкий макіяж і розпустила волосся. Допомагала мамі і мій настрій покращився, я вже й забулась що зламала свої улюблені нові туфлі. Я засмутилась згадавши про це але не на довго бо в двері постукали і мене схопила цікавість. 

— Марк, любий іди відкрий двері. — ми з мамою були на кухні і чекали отчима з гостем. Через секунду заходить він і хлопець років 20. Доволі симпатичний, в гарній формі, одягнений модно, по сучасному. Ееех цей зеленоокий брюнет захопив моє серденько. 

— Дениис, привіт. Раді тебе бачити в нас у дома. — хм, ім'я у нього теж красиве.

— Так я теж радий завітати до вас Олю. Мені тато багато розповідав про вас і вашу доньку. — так стоп, тато, я стою в ступорі і не знаю що тут твориться.

— Добре присідай синочку. — синочку.. мені це вже щось не подобається. — Кароліна це Денис, син Марка. Тепер твій зведений брат. Після вечері можете поспілкуватись і дізнатись один одного краще. — ненароком чашка що була у мене в руках впала і розбились. На мою голову і так звалився цей негідник та грубіян Марк, а тут ще й його син. Я ледь стримую злість. 

— Рада познайомитись — говорю стиснувши зуби і вже без настрою. 

Я опустилась і почала збирати розбиту чашку. Мама побігла по віник, Марк теж пішов на кухню.

— Я допоможу — сказав денис і присів до мене збирати уламки чашки. В нього дуже класні руки які покриті венами. Так і хочеться щоб вони обіймали мене.

— Ні не потрібно було, я сама впораюсь.

— Не треба такій красивій дівчині псувати свої ніжні рученята. — він ще й до того ніжний і приємний в спілкуванні. Аай, здається я порізала пальця і у мене зразу ж тече кров. Що ж зі мною сьогодні. — Ти порізалась, обережніше. — він взяв мене за руку. Ааах його руки, такі теплі і ніжні. Здається я зараз розтану. — Нічого страшного. Скло не потрапило всередину і поріз не великий. — він подивився мені в очі і усміхнувся. Його усмішка вже зводить мене з розуму. — Але іди промий руку і оброби рану. Я все сам зберу. — він забрав в мене з рук скло, я піднялась і попрямувала на кухню до аптечки. 

От я дура, ні слова сказати йому не змогла. Він напевне подумав що я якась не така і говорити не вмію. Я сказала мамі що мені стало зле і пішла в свою кімнату. Лягла на ліжко і дала волю своїм емоціям. Сльози потекли по моїм щокам. За що мені це все, що за день сьогодні дивний, його треба чорним хрестиком в календарі закреслити. Поплакала і пожалілась на своє життя сама собі, а потім подзвонила Марині. Розповіла їй все що сьогодні зі мною сталося, вона завжди вміла підняти мені настрій, і цього разу в неї теж вийшло. 

— Як я тебе люблю Марі. Якби не ти... я не знаю що робила б. Давай до завтра.

— Не розкисай там. Все буде добре, все робиться на краще. Давай, до завтра. Чмоки.

Не пройшло і 10 хвилин після нашої розмови як я чую стук в мої двері.