22. Марина

Вдома я була ще до вечері. Олена вже поралася на кухні, і мені одразу здалося, що вона чимось дуже засмучена. Я привіталася, швидко піднялася нагору, переодягнулася, недбало зібрала волосся в пучок і спустилася до неї.

Вона саме мила овочі для салату.

— Як погуляла? — запитала вона, намагаючись усміхнутися.

— Нормально. Давайте я займуся салатом. — я взялася до роботи, а Олена відкрила тумбу, дістала тарілки й поставила їх на стіл. — Мені здається, чи ви чимось засмучені?

Вона на мить завмерла, а потім зітхнула.

— У нас проблеми на роботі. Треба їхати в інше місто. Там стався нещасний випадок на будівництві, обвалилося перекриття, є постраждалі. І ще… — вона трохи помовчала. — У мене якесь нехороше передчуття. Боюся тебе тут залишати. Можливо, ти поїдеш із нами?

Я посміхнулася.

— Ні, не треба. Насправді я дуже добре себе почуваю. Просто тоді було забагато емоцій. Не хвилюйтеся за мене.

— Тоді просто… вибач. Ми, напевно, на ці вихідні не зможемо поїхати вибирати сукню.

— Та не хвилюйтеся. Це ж не головне.

— Ну так… — задумливо сказала вона, але все ще виглядала розгубленою.

Я відклала ніж і подивилася на неї.

— Щось ще?

Олена знову зітхнула.

— Макар поїхав на кар’єр. А він і так останнім часом не дуже добре себе почував. Захворів.

— Ми сьогодні разом обідали. Я щось не помітила.

— Казав, що трохи підвищилася температура, тому спочатку поїхав додому. Але сьогодні ввечері вони з хлопцями їдуть на кар’єр, а там завжди вода холодна, тож я навіть не знаю, навіщо він погодився їхати, якщо почувається не дуже добре.

— Можливо, не хотів підвести інших.

— Ось саме це мені й не подобається. Він завжди думає, що все витримає. А мені тепер якось важко залишати вас тут і їхати, але туди треба обов’язково.

— Не хвилюйтеся, — усміхнулася я. — Я з усім впораюся. Можете мене залишати. Я вам писатиму хоч кожну годину або хоча б смайлик кидатиму, щоб ви знали, що я жива. — Олена нарешті трохи усміхнулася. — Якщо приїде голодний Макар, я його нагодую, — продовжила я. — А якщо у вас будуть якісь доручення, теж не проблема. Можу зробити щось дрібне.

— І якщо Макар все-таки приїде раніше, подивися, будь ласка, як він себе почуває. Може, змусиш його хоча б температуру поміряти.

— Добре, — усміхнулася я. — Хоча не впевнена, що він мене послухає.

— От і я про те саме.

Олена взяла телефон, кілька секунд щось шукала в ньому, а потім скинула мені повідомлення.

— Це адреса його квартири. Якщо я не зможу до нього додзвонитися або він не відповідатиме, просто з'їзди й подивися, чи все з ним нормально.

— Добре, — кивнула я, дивлячись на повідомлення.

— Я не хочу тебе зайвий раз турбувати, але мені буде спокійніше, якщо знатиму, що ти зможеш перевірити його.

— Не хвилюйтеся. Якщо він не візьме слухавку, я поїду.

— Ти так спокійно про це говориш, — тихо сказала вона.

— Ви їдете у справах, а я залишаюся вдома. Не маленька ж уже.

Я знову взялася за овочі, намагаючись показати, що ситуація мене зовсім не лякає. Хоча після її слів про Макара чомусь стало трохи неспокійно.