16. Марина

Я переодяглася та спустилася вниз, де на кухні вже пахло смаженими відбивними. Олена стояла біля плити й перевертала м’ясо лопаткою.

— О, якраз вчасно, — усміхнулася вона. — Допоможеш?

— Звісно.

— Тоді бери помідори й огірки для салату. А я дороблю відбивні.

— Давайте я досмажу, — запропонувала я.

Я помила овочі, взяла ніж і почала нарізати, слідкуючи за пательнею. Олена стояла поряд і взялася чистити оселедець. Кілька хвилин ми працювали мовчки, але ця тиша була приємною.

— Ти любиш готувати? — раптом запитала Олена.

— Не дуже, але вмію.

— А що любиш найбільше?.. Ну, їсти?

Я замислилася.

— Млинці. І ще запечену картоплю з часником.

— О, млинці я теж люблю. Але в мене вони чомусь завжди виходять то товсті, то з грудочками, — засміялася вона.

Я здивовано подивилася на неї.

— Серйозно?

— Ще й як. Одного разу я так їх спалила, що навіть Макар відмовився їсти. Сказав, що це більше схоже на вугілля.

— Буває, — тихо засміялася я.

Я переклала чергову партію відбивних на тарілку, і Олена взяла одну.

— Я їх завжди їм дуже гарячими, — зізналася вона. — Можу так одну чи навіть дві з'їсти ще до вечері. Може, і ти так?

Я усміхнулася.

— Так. Теж люблю саме гарячі.

— От і добре. Значить, не я одна така.

Я взяла одну відбивну, обережно відкусила і відразу тихо зашипіла.

— Гаряча? — засміялася Олена.

— Дуже.

— Але ж смачно?

Я кивнула і відкусила ще шматочок.

Саме в цей момент на кухню зайшов Макар. Він зупинився у дверях і кілька секунд дивився на нас.

— Ви серйозно їсте без мене?

— Ми дегустуємо, — незворушно відповіла Олена.

— Уже другу відбивну дегустуєте?

Я ледь стримала усмішку.

— Не перебільшуй, — сказала Олена. — Це важлива частина приготування.

Макар похитав головою і все ж усміхнувся.

— Схоже, ви швидко знайшли спільну мову.

Я сама не помітила, як усміхнулася у відповідь.

Ми продовжили готувати: я дороблювала відбивні, перевертаючи їх на сковороді, та закінчувала салат. Олена зробила пюре і почала накривати стіл.

Коли все було готово, ми сіли вечеряти. Макар теж був за столом. Я напружилася, але він цього разу не почав з підколів. Просто взяв тарілку і тихо сказав:

— Смачно пахне.

Вечеря пройшла… легко. Вперше. Олена жартувала про свої «кулінарні провали», тато підколював її, Макар іноді вставляв якісь спокійні коментарі, без звичного сарказму. Я навіть кілька разів усміхнулася. Ніхто не згадував вчорашній вечір. Просто звичайна сімейна вечеря.

Коли я вже лягала спати, подумала, що, можливо, Олена має рацію. Може, одного дня я справді перестану почуватися тут гостею.