Глава 14

Яна Сорока 

Навчальний  рік почався геть по-іншому. 

Анфіса та Артем перевелися в іншу школу чи може навіть країну, не знаю, Віра знову почала до мене лізти в подруги (я її ігнорувала), а Семен… Я побачила і прифігіла - з бурундучка-пончика хлопець перетворився на справжнього красеня-мачо!!! Виріс за літо на 10 см, непомітно «здувся» та накачав мʼязи, змужнів. Виявляється мій друг по парті – краш для молодших дівчат, записочки йому передають з зізнаннями в коханні.

Такі от справи.

Я ж майже не змінилася, тільки сум в очах додався… Не могла змиритися з відсутністю свого коханого в щоденному житті.

«Привіт! Нарешті перше вересня! Бажаю тобі продуктивного дня, цікавих знайомств і позитивних емоцій» - написала Ділану.

Ми за два місяці один раз бачилися (брат приїздив додому, таке щастя для мене було, намагалася не відходити від нього, а він лише посміхався), єдина радість – листування на щоденній основі.

Хоч одне повідомлення, але напишу. А він обовʼязково відповість.

От і зараз витратила свій ліміт на день, не втрималася. А лише ранок… Тепер чекаю відповідь від Ділана.

- Яно, привіт! – посміхнувся Семен, граючи мʼязами та новим скілом, - відсутністю заїкання. 

- Привіт! – зраділа за друга. Йому рік знадобився на терапію. В цьому є доля моєї заслуги, я вмовила піти до лікаря. Батьки намагалися – ніяк хлопець не погоджувався, а мене, подружку, послухав.

Ну і спортзал та дієта з моєї подачі увійшли в його життя. Тепер має прекрасні результати і ми обоє тішимося з того. 

- Ти сьогодні дуже красива, тобі дуже пасує білий, контрастує з рудим волоссям, - посипав компліментом. Я зранку вдягла білий худі, білі джинсові штанці та білі кроси. Така собі леді ін вайт.

- Дуже дякую, друже, ти теж красунчик! Змужнів, подорослішав! - поплескала по могутніх плечах. А там дійсно є за що помацати, тепер друг з легкістю може знайти собі дівчину! Обʼєктивно він красунчик! 

Уроки традиційно не цікаві, але ми з Семеном завзято вчилися, тому що випускний клас! 

- Яно, ти куди плануєш вступати? Вже обрала ВУЗ? – Семен, певно, не визначився. Чи просто цікаво. Якось раніше не піднімали це питання для обговорення.

- Ділан в Політехніці, то ж я хочу до нього, - миттєво відреагувала. Хочу бути з ним!

- Почекай, це ж технічний ВУЗ, куди тобі гуманітаю?! – здивувався. Ну, знаєш, то вже така справа. Головне, що поряд з коханим!

- Оберу щось з наявних факультетів, - поважно кивнула голівкою, збираючи речі в рюкзак. Навчальний день добіг кінця.

- Не чуди, Янко, я знаю, що Ділан… дуже важливий для тебе… Але є ж твоя  мрія і талант, не загуби себе. – яка філософія. Я це неодноразово чула від брата, і тому з роздратуванням поглянула на Семена. І він туди ж?! 

- Я пішла додому, побачимося завтра, - ледь змовчала, щоб не відповісти агресивно.

- Яно, почекай! - почула голос експодружки Віри.

- Що тобі потрібно? - не доброзичливо відреагувала. Такі люди найгірші - фальшиві та лицемірні.

- Тобі тепер подобається Семен? - запитала вона.

- Ти здуріла? - я не очікувала подібного питання, тому відреагувала не подумавши. Друга це може образити… - Яка тобі різниця?

- Просто цікавлюся, - неоднозначно протягнула дівчина.

- Не твоя справа, - фиркнула і пішла додому, подалі від однокласників і взагалі людей.

Ділан до вечора не відповідав, певно, зайнятий… Може вони святкують перший день в новій групі…

Сил всидіти не мала, тому взялася за домашні справи – прибрала, помила підлогу, поставила пирога, закинула прання. Що ще зробити?

- Яно, ти наша бджілка-трудівничка, - Чан прийшов з роботи, а мами десь не було. В неї останнім часом постійно якісь справи поза домом.

- Дякую. Бачте як добре, коли є донька, - посміхнулася з добротою та щирістю. Чан завжди мене хвалив, ніколи не сварив та завжди підтримував. Ділана – аналогічно. Таким і має бути батько в моїх уявленнях.

Думки навʼязливо не відпускали, дзижчали в мозку одна гірша іншої.

Взялася за мангу. Там в героїв, аналогічно до нас, кохання на відстані – складне, але до біса романтичне.

В моїй же реальності до півночі чекала, проте зворотного повідомлення не отримала… Так і заснула розчарована та збентежена.

Зранку настрою не знайшла, як і віри в серці, тривожно зібралася і пошкандибала в школу.

Автобус, як завжди, повнітельний, люди довкола дратують. 

Так з сонячного промінчика перетворююся на зле стерво.

Чи писати йому нове повідомлення чи ні?.. Адже він не відповів на попереднє…

До кінця дня трималася, але моя сила волі зовсім нікчемна, як і я сама,  тому ввечері таки написала:

«Привіт, Ділане, певно заклопотаний новим для себе світом, тому ігноруєш сестричку, а я, між іншим, образитися можу! Як ти там? Хоч одне словечко мені відпиши, щоб я не хвилювалися за братика».