Глава 13

- Малявка, ну що ти зовсім розкисла, - Ділан підбадьорював мене як міг. 

А я зациклилася і ніяк не зберуся до купи.

Завтра! Вже завтра він їде!

Як можна спокійно це пережити?!

- Я буду сумувати за тобою, - намагалася не видавати всю ту бурю емоцій, що вирувала в душі. Він не повинен знати наскільки дорогий мені. Це моя таємниця.

- Я за тобою теж. Яно, я ж буду на звʼязку. Можеш мені писати і телефонувати. Єдине, не ображайся, якщо відповідатиму з запізненням. Для мене все нове – люди, місто, заняття. Я теж переживаю насправді, - зізнався Ділан.

Так… Мала б його підтримати, а виходить, що навпаки – нянькається зі мною.

- Тоді не телефонуватиму, буду писати. А там у вас в гуртожитку є кухня? Ти ж зможеш собі щось приготувати? – ще одне питання, яке турбує мене. Він і так не надто товстий, схудне без моєї випічки.

- Я дорослий хлопчик, не хвилюйся, Малявко, вчися добре, щоб на наступний рік теж в столицю поїхати. Чи ти маєш інші плани? – його речі вже були майже зібрані, залишилося буквально трішечки.

- Я хочу до тебе у ВУЗ! – в ідеалі прямо в цій валізі. Зараз.

- Так я ж в технічному буду. Туди мрійниць-художниць не беруть. – посміхнувся і покуйовдив моє волосся. Вічно так робить, ніби я котенятко. Добре, хоч за вушком не чухає.

- Оберу щось з наявних факультетів. – наразі для мене головне, щоб він знаходився поруч.

- Не дуркуй, Яно, ти зараз говориш про своє майбутнє. Я лише твій брат, нікуди не подінуся, а спеціальність – це те, чим ти займатимешся в професійній сфері. Ти повинна любити свою роботу. Зрозуміла? Яка ти ще маленька! – закрив чергову валізу і перейшов до наступної.

Виявляється у Ділана купа речей, в мене, певно, буде менше. Куди йому стільки? І навіщо?!

- Ділане… А там багато дівчат? – голову не піднімала… Ніяково і страшно. 

Це питання мене хвилювало чи не найбільше.

Потенційні дівчата.

Їх там як рибки в морі, на будь-який смак – і акули, і морські котики, і навіть золоті.

- Я ще не бачив, буду дивитися. – підморгнув мені.

- Ти вчився ліпше, ніж на дівчат задивлятися! – не могла змовчати.

- Говориш як бабця на лавці, - засміявся. Смішно йому.

- Як турботлива сестричка, - фиркнула як розлючена лисиця.

- Давай, сестричко, дуй до себе в кімнату, я збиратиму спідню білизну, - намагався випхати зі своєї кімнати.

- Чого я там не бачила? Я вже рік відповідальна за прання в цьому домі, - йти не хотілося, але і навʼязуватися теж не варіант. – Добре, йду, поклич, якщо потрібна буде допомога.

- Якось впораюся з носками, - чого в нього такий хороший настрій? За вечір посміхнувся більше, ніж за весь попередній тиждень.

- Ти хочеш їхати? – майже біля дверей обернулася.

Красивий. Навіть в домашньому. Неможливо відвести погляд. 

- Так. Ти ж знаєш, я прагну скоріше стати незалежним. Заробляти гроші і побудувати карʼєру. 

Знаю.

Ми неодноразово розмовляли на цю тему.

- В тебе все вдасться! Ти – найкращий, Ділане! – вигукнула з вірою в голосі і в серці.

- Дякую, Малявка, йди вже, труси не покажу, - знову підколи, веселий який.

- Вони мені треба? – обурилася і пішла за двері.

Пів ночі не могла заснути… Думала, думала… Як я без нього?

Чи зіпсуються наші стосунки на відстані?

А якщо він знайде собі дівчину?!..

Що я можу вдіяти?

Нічого…

Просто відпустити і дорослішати.

В надії, що через рік зможу переїхати до столиці, а він на мене чекатиме.

А з часом… сподіваюся… наші родинні звʼязки трансформуються в романтичні.

Як я цього хочу…

Та мушу визнати, що за рік спільного проживання він в мені дівчину так і не побачив.

Так, ми стали досить близькими. Але не закохана пара.

Зовсім ні.

Манга рятувала від суму та дурних хвилювань, що розʼїдали душу і самооцінку.

Я вже маю більше 500 тисяч фоловерів і це мотивує на продовження онгоінгу. І хоч обʼєм твору вже великий, проте популярність манги не спадає. Навпаки, я в трендах сайту!

Познайомилася з деякими колегами-мангаками і ми час від часу спілкуємося, обмінюємося думками та конструктивною критикою.

Це круто! Власний затишний світ, про який ніхто не знає в реалі.

О шостій ранку вже чаклувала на кухні – тортик на дорогу, улюблене мʼясо по-французьки Ділана, салатик, гарнір.

- Доню, ти справжня господиня. І не ліньки тобі з самого рання стояти за плитою, - заспаний Чан вийшов з кімнати, мама (звичайно) ще спала.

- Мені подобається готувати, - ні граму не збрехала. Іноді змушувала себе, але в 90% випадків - це мій особистий кайф.