Глава 12

Пів року пролетіли непомітно.

Сьогодні Ділан випускається зі школи…

Я і раділа за нього, адже він так чекав на новий етап в своєму житті і водночас боялася.

Дуже!

Як я буду без нього?

Чому ми не ровесники??? Як пережити наступний рік?!

- Яно, не дивися так на мене, я ж не в іншу галактику відлітаю, - мій коханий брат снідав і підколював мене. Йому весело і зовсім не тривожно. 

А я… Водночас гірко і солодко.

Радість за коханого з післясмаком страху та невизначеності.

- До Києва майже 3 години, - зітхнула з сумом.

- Всього лише 3 години. І я буду повертатися на вихідних. По-іншому не буде, Яно. Ти навчаєшся в школі, в випускному класі, а я вступаю до університету. Жила ж ти собі спокійно 15 років без мене, проживеш і далі. – підморгнув, кусаючи бутерброд. Як завжди врівноважений та спокійний.

Ключове слово «якось».

І закоханою я раніше не була…

Взяла себе в руки, посміхнулася через силу  і пішла за тортиком, що чекав на Ділана.

Я пів ночі над ним чаклувала, не виспалася, але то пусте.

Так нервуюся, що все одно б не спалося.

- Яка краса! Яно, в тебе золоті руки! – Чан звернув увагу на мій витвір кулінарного мистецтва, Ділан теж облизується, і лише маман пофіг на всі ці рухи.

В неї нове захоплення – дієта та йога. 

Інтервальне голодування, потім кетодієта, рахує калорії… Коротше, кожен з розуму сходить по-своєму.

Нам більше тортика дістанеться.

В неї зараз фаза без солодкого, без «пустих» калорій.

- Це молодша сестричка приготувала для мене! – захоплено вигукнув Ділан і швидко за виделку.

- Ти не спізнишся? Вже 8:10, розбалувала тебе Яна смаколиками, – вітчим по-доброму засміявся. 

- Не спізнюся і взагалі, там вже  нічого цікавого, формальність. – з набитим ротом відгавкувався.

Як я буду сумувати за нашими ранковими зборами, поїздками на автобусі в школу…

Ділан ще два місяці в місті, а я вже місця собі не знаходжу.

- Йди, сину, перевдягайся, я тебе почекаю. Яно, ти з нами? – Чан тримає дисципліну, принаймні намагається. Дуже вже добрий чоловік. А ми цим іноді користуємося. Каюся.

- Зустрічаємося через 15 хвилин, - все ще дожовуючи торт промовив Ділан.

Я встрибнула в легковажну білу сукеньку, зверху джинсова куртка, розчесала пишні руді хвилі, три помахи туші на вії, все, готова.

Ділан… Аж дух перехопило.

Я кожен раз не можу себе перебороти, звикнути до його прекрасної зовнішності. 

Ідеальний – високий, худорлявий, але з мʼязами, біляве волосся, що спадає на лоб і трохи на очі, сіро-блакитні очі, пухкі губи і вишуканий ніс.

- Норм? Костюм обирав Чан, я лише ставив умову щодо кольору, він хотів білий. А я наполіг на чорному, - слів не знайшлося… Як хвора хапала повітря ротом і не могла вимовити ні слова.

Коли вже зміниться реакція? До всього ж людина звикає, адаптується…

- Гарний. Ти дуже гарний, - сиплим голосом таки вичавила з себе відповідь.

- Поїхали, діти, мені ще потім на роботу, - поквапив Чан.

Мама зачарована сиділа і вивчала нову техніку в йозі по ютубу.

Хвала Богу, чоловіки нашої родини прийняли її поведінку та егоцентризм.

З Діланом вона особливо не взаємодіяла, в них був воєнний нейтралітет, Чан же дуже поблажливий та добрий, до того ж закоханий.

Я їхала в школу востаннє разом з Діланом.

В мене вже канікули, а в брата більше не буде причин зʼявлятися тут.

Ми вийшли і Ділана відразу оточила група дівчат.

- Сфотографуйся з нами!

- Ну, будь ласка!

- Ти такий красивий!

Сипалося з усіх сторін. Тут тобі і білявка, і шатенка, і висока, і низька. На будь-який смак.

- Ділан дуже популярний, - Чан з задоволенням спостерігав за даною картиною, ще б пак, син подобається дівчатам.

В мене ж завжди це викликає тихе роздратування, а останнім часом… ревнощі.

Так-так, зіткнулася з такою проблемою.

Вперше це вʼїдливе почуття зʼявилося в день святого Валентина.

Звичайно, я нічого не очікувала від свого коханого брата, на такі в нас стосунки.

Але серце та мрії… Їх важко угамувати. 

В той день ми їхали разом на автобусі, серед натовпу, брат мене захищав, легенько обіймаючи, а я насолоджувалася миттю.

Моя улюблена частина дня.

Думки лилися, емоції та відчуття зашкалювало, кров билася фонтаном.

В школі я спустилася на грішну землю.

Ділана, як сьогодні, оточили дівчата з валентинками, листами-зізнаннями та всілякими дурницями.