Глава 11

- Чане, дякую! – вітчим подав почищену та зварену морквину для салату, який ми разом готували.

Дядько ласкаво посміхнувся до мене і взявся за свою частину оселедця під шубою.

Сьогодні Новий Рік! Якось так непомітно і швидко він настав, не встигла й озирнутися.

Я зранку на ентузіазмі заповзла на кухню і до сих пір тут, в певний момент часу доєднався мій позаштатний помічник.

- Яно, ти молодчинка, така господиня якомусь лобуряці дістанеться, - жартував дядько.

- Чому ж відразу лобуряці? Може він зовсім не такий, - вдавано образилася, капризно надувши губки. Мій Ділан - найкращий! 

- Для такого яскравого алмазу потрібен камінець поряд, щоб контрастував. Я до того, що протилежності притягуються, розумієш? Тому малоймовірно, що закохаєшся в емпатичного чуйного добряка, - розмірковував і тер на терці бурячок.

- Головне, щоб кохав, - промовила у відповідь, зиркнувши на Ділана.

Хлопець наряджав ялинку, вже третю годину поспіль, педантично та неспішно намотував гірлянду «Роса» на кожнісіньку гілочку. І як не набридла одноманітна та нудна робота.

Ні, методично повторює операцію, щоб ніде не пропустити клаптик.

 - Ділане, не набридло? – Чан прочитав мої думки.

- Набридло, але потрібно зробити справу до кінця. Недарма ж почав. – зосереджено відповів, не відволікаючись від обʼєкту роботи. 

Моя ж мама повіялася на візаж та зачіску, а далі в неї  шугарінг, манікюр та ще щось там, я не дослухалася її розповідь до кінця.

- Ви не образилися на нас? – запитав вітчим. Батьки нам повідомили, що о 22:00 орієнтовно звалюють до друзів на святкування.

Я знаю, що ініціатива, знову ж таки, мамина, а Чан погодився, уникаючи сварки.

- Мені норм. – байдуже зауважив Ділан. А я… Перебувала на 7 небі від щастя!!!

Ми наодинці відсвяткуємо початок Нового Року! Як справжні закохані!

- Всім привіт! Я купила подарунки і тортик, - принесло розфарбовану та розцяцьковану мамцю.

Але дійсно красива жінка, не посперечаєшся – волосся прибране в високу пишну зачіску, обличчя витончене неначе в моделі, а сукня виблискує чорним кольором з паєтками, демонструючи принади та стратегічні місця фігури.

- Альоно, а що ти вже вирядилася? Лише 8 вечора, зараз сядемо з дітьми повечеряємо, - я не знаю як Чан ставиться до маминого способу життя. В певний момент ніби прийняв її таку, яка вона є. Але часто й чую сварки між ними.

- Вистачить готувати, я накрию стіл. Яно, а де нова скатертина з новорічним принтом? – знову перекинула на мене свої обовʼязки.

- Зараз знайду, - махнула на неї. Ліпше сама, ніж слухати нотації та правила сервіровки. При цьому зайвий раз сама нічого не зробить.

Нарешті все підготувати, сіли за стіл, ввімкнули ялиночку – краса! Вона неначе сяє зсередини, дійсно «горить». 

- Діти, Альоно, хочу підняти келих за цей рік. Багато приємного він нам приніс. Ми створили нашу сімʼю. У Ділана зʼявилася молодша сестричка, - посміхнувся. – В мене – дружина. Сподіваюся, що кожен з вас щасливий разом. Бажаю в наступному році працювати над зміцненням родини, над новими звершеннями та досягненнями! – нам налили шампанське і ми задоволені та розслаблені слухали приємні слова.

 - Доєднаюся до вітань. Бажаю кохання, любові, турботи та взаєморозуміння, - мама, певно, все собі бажала, в першу чергу.

Ділан таємничо поглядав на мене, а я на нього. Невже трішечки починаю йому подобатися? Йому теж приємно зустріти Новий Рік зі мною?

- Піду причепурюся і гайда, нас вже зачекалися, - через годинку ми ситі, в хорошому гуморі сиділи та вели неспішну бесіду, точніше Чан розповідав про свої численні відрядження в різні країни, а ми слухали і задавали питання.

За годину батьки пішли.

Ми лишилися вдвох.

На годиннику 22:40.

- Яно, я до себе. Зустрінемося о 23:45, - розчарував своєю замкнутістю та байдужістю.

Ну як так?!

- Ділане… Давай пограємо разом в компʼютерні ігри, ти мене навчиш, памʼятаєш, що обіцяв? – схопилася за ниточку. Дійсно, якось на днях я застала брата за грою і він пообіцяв й мене навчити.

- Ну… добре. Ходімо до мене, тягни свій ноут. Будемо завантажувати гру, - красивий… Я зачарована ним.

Як дурна побігла, де там елегантності та стриманості взятися?.. Сором один.

- Ділане, а що цікавого в іграх? – пів години намагалася «зацінити». Бігаєш тим НПС по полю, потім в замок, бʼєшся з чудовиськами і заробляєш артефакти та армію… Ну таке.

- Ти ж проходиш місію! – йому подобається, видно по очах.

- А можна я краще помалюю? – лисичкою прикинулася, хитренька та ласкава. І в ігри не грати, і разом бути.

- Як хочеш, Малявка, - ох, яка посмішка! 

Ми сиділи поруч, в його кімнаті, займалися цікавим для кожного ділом і якось так це приємно. Надзвичайно.

- Яно, а що ти малюєш? – зненацька побачила Ділана зовсім поряд з собою. Занервувала… Він близько.