Глава 10

Яка нудота… Зарікалася ж, ні, чорт попхав на чергову зустріч з Артемом.

- І я йому кажу: «Ти – козел!», прямо так, уявляєш!!! – на другій годині я перестала слухати свого співрозмовника, тому що це вище моїх сил. Поринула в обдумування сюжету наступної глави манги, яка стала досить популярною, чому я безмежно рада.

- Уявляю, - про що він… Але пофіг. Хлопцю головне говорити, то нехай, все одно доведеться досидіти, не встану ж посеред «побачення».

Є ж такі кадри… Жахливі егоїсти. 

Я за весь час промовила буквально 10 слів, хоча це й не погано. Не випитує про особисте. По суті, Артем нічого про мене не знає і не цікавиться.

Ну а я вже мала б повне досьє на красунчика, якби слухала.

А так ми на рівних.

- Яно, ти така уважна! Тобі весело? – якось манірно в нього вийшло промовити останню репліку. Ага, весело, аж падаю.

- Знаєш… Мені, на жаль, вже час йти, мама буде сваритися, - доки потік слів призупинився треба тікати.

Мій внутрішній інтроверт майже в непритомності, з жагучою мігренню та ненавистю до світу. 

- Добре, давай я тебе проведу, - це перший прояв турботи за вечір. Але ні, ліпше в спокою та тиші сама доїду.

- Дякую. Мій автобус буде через 10 хвилин за розкладом, думаю, що не потрібно, не так і пізно. – тактовно? Сподіваюся.

- Давай хоч до зупинки проведу, моя Мишко, - наполегливий який.

Ми вийшли на вулицю, мороз вдарив в обличчя, якось непомітно настала зима… Скоро Новий Рік. Наше перше спільне свято з Діланом!

Раптом я відчула, як Артем потягнувся до мене і схопив за руку.

Дивне відчуття… Трохи неприємне. Руку хотілося забрати, але я стрималася. Якось негарно.

Так ми й дійшли до зупинки.

Скоріше б вже автобус і нехай хлопець йде собі з Богом по бутіках чи куди він там планує.

В двогодинному спічі хвилин тридцять було виділено огляду новинок сезону, я тоді ще слухала в пів вуха. Це ж треба який модник!

- Яно, ти дуже красива і ніжна дівчина. А ще мовчазна, - заглянув в очі і посміхнувся.

Так-так, коли ж мені говорити, якщо ефір постійно зайнятий твоїми історіями. Та й не маю бажання ділитися особистим. 

- Дякую, - посміхнулася у відповідь. Цікаво, Ділан дізнається про моє «побачення»? 

Сподіваюся, що все не дарма. Принаймні Анфіса біситься як навіжений бобер, добре хоч не покусала.

- Я прагну перейти з тобою на новий рівень. Ти згодна? – це про що він зараз? Мені запропонували зустрічатися???

- Перепрошую? – округлення в очах на Х10 мінімум. 

- Мишко моя руденька… Яка ти наївна. – Артем почав нахилятися до мене, втручаючись в особистий інтимний простір.

Він хоче мене поцілувати?! Перший поцілунок з якимсь незрозумілим хлопцем?! 

Ні-ні! Не можна допустити! 

Що робити?! Що робити?!

А тим часом Артем взяв мене за плечі і от-от торкнеться до обличчя.

- Автобус! – гарячково крикнула і відбігла, можна сказати, телепортувалася  на метрову відстань.

- Де? – неблагонадійний кавалер озирнувся по сторонах. 

- Я думала, що приїхав. Знаєш, Артеме, ти хороший хлопець, дійсно класний! – тягнула час і ляпала те, що перше збреде в голову, аби зайняти його, відволікти.

- Так, я знав, що ти зацінила. – павич павичем. Це мені дано, щоб я ще сильніше цінувала Ділана. Хоча куди більше? 

- О! Мій автобус! – ледь не побігла йому на зустріч. Рятівник! Красунчик! 

- Бувай, Мишко, - взяв за руку і поцілував внутрішню частину долоньки. Теплий та приємний поцілунок, але… Не треба. Я не хочу чужих дотиків до свого тіла.

- Бувай, - заскочила в автобус і додому. До Ділана.

Важко даються ці провокації. Не моє… Якось по-іншому потрібно привертати увагу, це точно не варіант.

Вдома Чан готував, я застала його на кухні  з купою різних азіатських смаколиків.

Обожнюю кухню мого вітчима. Як всі китайці він іноді хоче щось зі своєї національної кухні, а оскільки ми з мамою про неї нічого не знаємо (роли то не те, якщо що), то приготування лягає на плечі Чану.

- Пахне неймовірно! – з захопленням вигукнула. – Щось допомогти? – кинула рюкзак, зняла верхній одяг і швидко мити руки.

- Бачиш, Альоно, Яна пропонує допомогу. Ти ж її виховувала, чому в тебе не виникло подібних пропозицій? – грайливо вказав мамі на її лінь.

Чан потроху розкушував мамин характер. Ох, сподіваюся, що зовнішність та сексуальність матусі переможе в цій битві. Тому що від якостей господині є лише ті, що в ліжку… Здається, тут мамі немає рівних.

- Чане, я для цього виростила доньку, - посміхнулася, але таки встала з дивану. – А де наш син? – о, ввімкнула «маму», як вчасно.

- Не знаю. Він останнім часом доволі часто приходить пізно, я поважаю його особисте життя, тому не втручаюся. Але цікаво… Може дівчинка зʼявилася? – доброта лилася в голосі, прекрасний батько!