Глава 9

- Привіт, - Артем мене зустрів біля входу в кафе, гарний хлопець, високий, стрункий, але моє серденько не відгукується до нього. Мовчить, чекає на свого володаря. 

- Привіт, дякую, що запросив, - зараз, коли всі витріщилися на мене, вчорашня ідея не виглядала такою вже хорошою. Але назад не повернеш, як мінімум не порядно кинути хлопця перед входом.

Тому зітхнула, подумки дала собі копняка, і зайшла всередину.

- Будеш каву? – запитав Артем, вдивляючись в меню.

- Ні, я чай, - тихенько відповіла, декількох своїх однокласниць зустріла поглядом, завтра будуть пліткувати… Чекай негараздів. 

- А солоденьке? Юні мишки люблять хрумтіти смачненьке, - що це за розмови? Нині такий флірт? Це, типу, мімішно? 

- Вафельний торт підходить, - проігнорувала тупуваті підкати.

- Яно, ти така красива, що тебе хочеться зʼїсти, як вовк червону шапочку. – іспанський сором…

- Дякую. 

Коли б можна звалити? Я заради ревнощів не готова терпіти це все. Воно того не варте.

- Крихітко, не дякуй, я хочу, щоб тобі було добре зі мною. 

Навіть не знаю як реагувати на ці фривольні фразочки. Тому мовчу, чекаю закінчення, або принаймні коли принесуть замовлення і йому доведеться заткнути рота їжею.

- Ти фарбуєш волосся чи від природи така руда? – ще один сумнівний комплімент вилетів з вуст Артема.

- Від природи.

- А чому ти не фарбуєш його? – з кожним разом запитання дивніші і дивніші.

- Мені подобається, а що? – поглянула в самовпевнені, сказала б нахабні очиці. 

- Цікаво, як воно ходити не такою, як всі. 

- Виросту і поїду в Ірландію, - пожартувала.

- Це ти до чого? Хочеш звалити з країни? Я теж, але в батьків тут бізнес, тому змушений сидіти в Україні. Закінчу школу і поїду в Німеччину в універ. Уявляєш?! – надувся як індик, розпушив хвоста, задер дзьоба.

На контрасті з Діланом видовище сумне та безнадійне… Це різниця, про яку мій коханий братик розповідав – краса не лише зовні, а всередині. Артем же як обгортка блискучої цукерки. 

- Я бажаю тобі вступити до ВУЗу, який ти бажаєш. Вже скоро, мову вивчив? – поцікавилася, скоріше для підтримки бесіди.

Пів години слухала про муки вивчення англійської мови, роками вчив, так до B1 і не дістався. 

То так вчив.

Я самостійно до В2 дійшла, ютуб, гугл, транслейтери і дике бажання. Так, знадобилося 5 років, але добилася свого.

Ще в 10 я загорілася англійською, не через велику любов до мови, а як інструмент розуміння субтитрів  манги, аніме, манхви, дорам. 

Я обожнюю східну культуру розваг, особливо японську. Братися за ієрогліфи було страшно, а англійська ніби не така вже й складна, в школі її вивчали, тому я захопилася. 

Зараз вже пишу самостійно манги англійською. Бабуся з мене жартувала з приводу мого захоплення аніме та мангами, але і хвалила, казала, що я постійна, раз полюбила, то назавжди.

- Знаєш, не легко досягти мого рівня! Я навіть оксфордський тест склав на А2! – нарешті принесли замовлення.

- Ти ж казав в тебе В1, - кольнула легенько. Дратує він мене неймовірно.

- Цей рівень по закінченню школи здам, - легковажно хмикнув. – А ти? Знаєш англійську?

- Оксфордський тест не складала. – миролюбно відповіла. Нехай тішиться, який він класний.

Годину сидимо, а вже голова болить від нього.

Говорить і говорить, ніяк не замовкне.

Теми абсолютно не цікаві для мене, про якісь бренди, про машини, про компʼютерні ігри.

Нарешті потік слів зупинив телефонний дзвінок, може заберуть його якісь нагальніші справи?..

- Вибач, вже мушу йти, бувай, мишко. Дивися про мене сни, - мої молитви зверху почули, дякую!

- Обовʼязково, бувай, Артеме. 

Дівки косо дивилися в мій бік, щось обговорюючи.

Ще б пак, серцеїдка року, і Ділан, і Артем – найпопулярніші хлопці в школі.

І я… Руда миша.

Семен вже в спортзалі, приєднаюся до нього, зроблю щось корисне для власного тіла.

Займатися круто, мʼязи стали міцнішими, дупця круглішою, може через рік-два стану красунею, згідно зі стандартними канонами.

А поки що напружуємося і працюємо, щоб хоч досягти рівня «тендітна».

Так проходили мої будні.

Ділан періодично мелькав в моєму житті, але дуже зайнятий, я його розумію і не звинувачую.

Артем ще пару разів запрошував, дякую, але я тактовно відмовлялася, не готова до подібних «побачень».

- Руда! Ти що з моїм братом роман крутиш? – в пʼятницю Анфіса зʼявилася перед моїми очима. Ми з Семеном спокійно сиділи і готувалися до контрольної з геометрії, нікого не турбували, вигнанці суспільства, яких це цілком влаштовувало. Принаймні мене. 

- Я ні з ким роман не кручу, особливо з твоїм братом, - головне, не піддатися на її істеричний настрій.