Глава 7

Кінець листопада цього року теплий, без заморозків та сирого холодного дощу. Я йшла і насолоджувалася киснем, що збагачував мій організм.

Раптом з-за рогу вийшла купка дівчат, які дивно направилися в мій бік.

- Руда! Боїшся? – вигукнула одна з них.

Ні. Я не боялася.

Ми були недалеко від зупинки громадського транспорту, в людному місці.

- Що вам потрібно? – жодну з них я не знала. 

- Поговорити. Точніше, вітання передати, - зверхньо вигукнула їх головний ватажок.

- Давайте швидше, я поспішаю на автобус, - спокійно відповіла.

Мене оточили і тут я напружилася.

Одна з дівчат схопила за руки, їй допомогла ще одна, головна бандитка підійшла впритул і вдарила по обличчю.

Щоку обпекло різким болем.

- Що ви робите? – підняла очі на кривдницю.

- Я ж сказала, передаємо привіт, - зареготала.

Прохожі бачили сцену, не могли не бачити, але ігнорували й йшли по своїх справах.

Посеред дня, на шумній вулиці… 

- Від кого? Відпустіть мене! – теж підвищила голос. Руки мої тримали, незручно і принизливо.

- Ми тільки почали, бліда міль, - і знову удар.

Сильно… Можливо навіть буде синець.

Наступною ціллю стали мої коліна, стегна і живіт.

Вперше в житті мене били. Фізичне насильство - це жахливо…

- Не можна бути такою зарозумілою! Тепер пожинаєш плоди своєї поведінки! – я бачила, що їй приносило задоволення моє покарання.

- Я тебе не знаю. Що тобі могла зробити? - в роті відчула залізний присмак крові, певно, розбили губу.

- Зате ми всі знаємо, що ти сестричка Ділана! І не хочеш з ним знайомити! А могла ж допомогти однокласницям. Мені на тебе начхати, я ж казала, що лише передаю вітання. 

- Від Анфіси? – зробила припущення. – Відпустіть мене! – намагалася вирватися з полону.

Ще один удар по обличчю… Щоки горять, аж палають, і ніби трохи заніміли.

- Відпустіть її! – раптом почула чоловічий голос. – Взагалі страх втратили, шпана! 

Красивий хлопець увірвався в дівчачий круг, підійшов до головної і промовив:

- Відпустіть, я сказав! – темне коротке волосся, правильні риси обличчя. Весь в дизайнерському одязі. Не простий чувак.

- Як скажеш, - кивнула головою та і мене відразу відпустили. – Сподіваюся, що ти зрозуміла науку. Арівідерчі, красунчику! 

Банда дівок зникла, а я ще не могла привести себе до ладу.

Скривдили, завдали болю, принизили…

І щоки горять.

- Ти в порядку? – карі очі з цікавістю на мене дивилися. Гарний хлопець, але чомусь щирого співчуття я не відчула.

- Так, дякую, - видихнула.

- Ходімо в кафе, попросимо льоду. Потрібно терміново реанімувати твоє обличчя. Чому вони тебе били? – незнайомець підхопив мій рюкзак, що валявся на асфальті, змів рукою бруд і направився в сторону кафешок.

Я покірно пішла за ним, тому що дійсно прикласти холодне – це хороша ідея.

- Я – Артем, а ти… здається Яна? – він знає моє імʼя? 

- Ми десь перетиналися? Я тебе не бачила раніше. 

- Ми навчаємося в одній школі, я в випускному класі, з Діланом. Ваші сімейні стосунки – справа гучна в школі, тому й знаю тебе, - легко та невимушено відповів.

Популярність брата розповсюдилася на мене. В спотвореному вигляді.

- Так, я – Яна. Дякую за допомогу, Артеме, - забрала рюкзак з його рук.

- Заходь, я зараз знайду лід. Ти будеш каву? – він привів мене в улюблене кафе моїх однокласниць, я тут раніше не бувала, лише чула розмови про нього.

З полегшенням зрозуміла, що знайомих не має.

Артем приніс холодний компрес і гаряче лате.

Солодко і обпалююче холодно.

- Як думаєш, буде синець? – стурбовано прошепотіла.

- Може легкий. Замалюєш тональним кремом. У вас, дівчат, скільки тих причандалів, - махнув рукою в мій бік.

Може в деяких дівчат і є, в мене, особисто, шкіра гладка і красива, тому засобів для приховання її дефектів в арсеналі не водиться.

Доведеться йти і купувати. А грошей зайвих не має… І попросити ні в кого. 

Ні подруг, ні хороших знайомих.

Дожилися. 

- Яно, може ще тортика чи тістечко? – чому він такий добренький? Йому щось потрібно? 

- Ні, дякую. – легкий натяк на посмішку.

- Я тебе проведу додому, - який навʼязливий. Це, типу, прояв джентльменства?

- Не потрібно, не думаю, що ті дівчата повернуться. - мʼяко відхилила пропозицію. Все-таки він допоміг мені, не хочеться ображати. 

«Ти де?» - отримала повідомлення на телефон.