Глава 6

- Заходь, малявко, - почула хрипкий хлопчачий голос. І ніжки перестали тримати… Ох, як хвилююче та бентежно.

Пересилила себе і таки увійшла в кімнату.

Чисто, все по поличках, впорядковано та бездоганно – ні тобі фотографії на столі, ні розкиданих олівців чи ручок. Як в хірургічному кабінеті.

Лише величезні два екрани впадають в око.

- А навіщо два? – поставила розніс на столик біля ліжка. І воно ідеально вбране… Для розуміння питання я тицьнула пальцем на монітори компʼютера.

З таким перфекціонізмом важко йому живеться… 

- Я ж вчуся писати програми, так легше. 

- Аааа, - зачаровано роздивлялася все довкола. 

- І як тобі? – іронічно посміхався, певно, я виглядала як сорока буквально. Очі горять, бігають. 

- Я по-іншому уявляла твою кімнату, - чесно зізналася.

- Як же? – крадькома підійшов ближче, а моє серденько забуло, що потрібно битися. А потім як згадало!.. І понеслося в ритмі вальсу.

- Не знаю. Але точно не так прилизано та без…особистих дрібничок. Де твої улюблені речі? Сентиментальні фото, всілякі дурниці, – певно, поводжуся не правильно, але нічого не можу вдіяти. Мені вкрай важливо зрозуміти його.

- Я намагаюся не привʼязуватися до речей. І… до людей. – Ділан задумливо відсьорбнув чорного чаю без цукру, відкусивши щедрий шматок шоколадного кексу.

Щось сказати?.. 

Дивовижно, але одним реченням він розкрив свою душу переді мною…

Покинутий хлопчик, який виріс, змужнів, рани загоїлися, але памʼять про них назавжди закарбувалася в душі шрамами.

- Смачно? – посміхнулася. Ділан активно дожовував приготовлені смаколики.

- Дуже! В тебе справжній талант! Можеш йти в пекарню працювати, - облизував пальці.

Я не могла намилуватися цією картиною – задоволений, розслаблений, як домашній котяра. При цьому красивий та хвилюючий.

Руки так і свербіли взятися за простий олівець, щоб зобразити його нинішній образ.

Але не ризикнула.

- Я хочу стати художницею. А випічка буде моїм хобі, - посміхнулася, теж приєднавшись до частування.

- Ти вмієш малювати? 

- Я сподіваюся, що так. Принаймні люблю цю справу, - зніяковіла від його інтересу.

- Покажеш? – підсунувся ближче. І я знову заніміла від хвилювання…

- Завтра? – думками гарячково перебирала свої картини. Які саме йому показати? – Я малюю олівцем, в стилі аніме та манги. Ну і, звичайно, класично. 

- Це типу в китайському стилі? – почухав потилицю.

- Японському.

- Прикольно. А я вчу програмування. Хочу стати ІТ спеціалістом. – з гордістю перевів погляд на свій компʼютер. 

- Впевнена, що в тебе вийде! 

- Обовʼязково, - категорично, та навіть якось маніакально запевнив.

- Я перша дівчина, яка проникла в твій барліг? – легковажно перевела тему. 

Сказала і аж очі закрила від хвилювання… Хоч би не вигнав, чи не звинуватив в нахабності. Що я верзу? Я з ним фліртую?

- Перша. Я не дуже шаную дівчат. – чай допитий, на годиннику майже одинадцята. Час йти, але Ділан не проганяє, то ж залишусь ще ненадовго. 

- Чому? 

- Ти ж бачиш, я в школі вважаюся популярним хлопцем. Хоч це і бісить неймовірно. Мені не дають проходу… Кожна прагне моєї уваги, ніби це підвищить їх статус. Я… своєрідний трофей. Винагорода. Сам по собі я не цікавий жодній з них, розумієш? 

Я зачаровано вдивлялася в сірі яскраві очі і так… розуміла. 

- Я з цієї точки зору не задумувалася. 

- Мені однокласники пропонують користуватися положенням, але який в цьому сенс? Що дасть мені можливість отримати дівчину? Я лише свій час витрачу, який ліпше використаю з розумом, для своєї цілі – стати висококваліфікованим професіоналом.

- Тобі взагалі дівчата не цікаві? – раптом він гей?! Мурахи по тілу пробігли табуном, аж холодно стало.

- В сенсі? – Ділан підійшов до мене і сів зовсім близько. Лишенько, які теми ми підняли!..

- Ну… Дівчата тебе не приваблюють? – випалила і закрила очі, щоб не бачити гніву. Зараз точно прожене!

Сміх пролунав по кімнаті, смачний та гучний.

- Ну ти і дурненька, малявка. Я – нормальний хлопець, не вигадуй зайвого. Просто розумію пріоритети в житті. Дівчата – не надійні союзниці. Та й не час зараз. 

Мій коханий хлопець – абсолютно розчарований в жіночій статі…

- І навіть я ненадійна? – тихенько та збентежено прошепотіла. Хоча хто я йому така?.. Чому вирішила, що маю особливий статус в порівнянні з іншими?..

- Ти – моя молодша сестричка, руда лисичка. Я ж сприймаю тебе не як дівчину, - посміхнувся Ділан.

Я… Ледь не розплакалася.

На останній волі тримала себе в руках, зціпивши зуби.