Глава 5

Зранку приїхали батьки.

Мама незадоволена, Чан мовчазний та похмурий.

Ми з Діланом швидко втекли, щоб не дратувати своєю присутністю.

- Що між ними сталося? – задумливо йшла позаду брата. Він сьогодні в новій куртці, яка контрастувала з світлим волоссям. 

Який красень!

- Мабуть, посварилися. Тільки почали жити разом, ще звикають один до одного, - байдуже махнув рукою. – Швидше! Наш автобус!

Знову біжимо, я не встигаю за ним, захекана та розчервоніла.

- Тобі треба займатися спортом, слабенька як котеня, - посміхався Ділан, спостерігаючи за моїми спробами привести себе до ладу, волосся як вогонь, неслухняне та пишне, дихання не вдається привести до ладу. 

- Відростив собі метрові ноги і вказуєш іншим! Я – юна дівчина, а не атлет, - фиркнула.

- Виявляється в кошеняти є зубки, - іронічно зауважив.

Так, я ставала дещо сміливішою поряд з ним, більш вільною в висловах та думках. Тому що звикала до нашого щоденного спілкування. І це прекрасно!

- До речі, Чан казав, що ти до морозів їздиш на велосипеді. Чому пересів на автобус? – нічого не могла зробити зі своєю нахабністю, хочу знати про нього все! І доки він відповідає – користуємося моментом.

- Тому що наразі одна руда маленька киця потребує моєї уваги. 

Ну все… Мене людство втратило на певний час, я увійшла в астрал.

- Яно, ти знову замріялася. Чому така неуважна? Наша зупинка, - підхопив за рюкзак мій таємний коханий і потягнув до виходу.

Я покірно просувалася за ним серед вранішнього натовпу.

- Гарного дня, малявка. Батьки вже приїхали, тому моя місія старшого брата звершена.

- Як думаєш, батьки помиряться? – стурбовано запитала. 

- Звичайно. Не хвилюйся. До вечора. – помахав ручкою і граційною ходою володаря світу пішов по коридору.

В класі мене зустріла звична метушня та гомін, всі розбиті на групки та компанії, одна я біла ворона, точніше руда сорока. 

- Припхалася наша сестричка Ділана, - Анфіса ніяк не заспокоїться.

- Руде стерво! А вдавала ангелочка! – виплюнула образу Віра, яка доєдналася до зграї моїх антифанатів. 

Проігнорувала випади і сіла до свого нового сусіда по парті.

- Привіт, - мʼяко посміхнулася хлопцеві. 

- П…привіт, - доброзичливо почула від Семена. – Правильно, краще п…промовчи. Вони відчепляться. Ти до к…контрольної готова? 

- Якої контрольної?! – як могла пропустити? Ніби ж слідкую за шкільними буднями, планую вийти на хороші оцінки.

- А т…тобі не написала староста? З алгебри. Я т…тобі допоможу.

Насправді я й сама впоралася без проблем, але образливо, що мене не повідомили. Я ж старості точно нічого поганого не робила.

- Оксано, а чому ти не сказала, що буде контрольна? – на перерві вперше підійшла до нашої старости, раніше не було приводу. Я в принципі рідко сама перша знайомлюся, інтроверт до мозку кісток.

- Я забула за тебе, - нахабно поглянула в очі. – Ти так з Діланом і не знайомиш? Принципова позиція? 

Це шантаж?

- Принципова позиція Ділана, - спокійно відповіла дівчині. Отже, й тут дупа. 

З класом стосунки не склалися, мушу визнати…

Тільки Семен зі мною спілкувався, тому що сам такий же соціальний вигнанець.

Ну і фіг з ними.

Навушники в вуха, музику гучніше, простий олівець в руки і забезпечила собі спокій та відпочинок між уроками.

Шкода, що Ділан вже не проводжає додому…

- Вечерю приготуй! – перше, що почула від мами.

Не як ти тут? Чи все добре? Ні… Маму такі дрібниці як моє моральне самопочуття не хвилюють.

Кинула рюкзак, перевдяглася і стала за приготування їжі.

Годину чаклувала на кухні – пиріг з мʼясом, пиріг з вишнями, салат зі свіжих овочів. 

А думками в мангі, як далі розвинути сюжет? Мої герої – прототипи мене з Діланом, але фантазійні, в їх світі вже був навіть поцілунок!..

А між нами в реальності колись він буде?.. Яке відчуття виникає при поцілунках?.. І як це метелики в животі?..

- Чому знову готує Яна? – Чан злякав неочікуваним приходом. 

- Вже доросла дівка, нехай навчається жити, а то батьки опікають дітей, а ті потім не пристосовані до життя, - зверхньо кинула мама.

- Ну так. По ній видно, що не пристосована. Ти експлуатуєш дитину! Їй навчатися потрібно, а не стояти годинами на кухні, - роздратований батько Ділана – перша людина, яка за мене заступилася. 

Я з щирою вдячністю поглянула на нього і вирішила, що обовʼязково допомагатиму. Йому.

- Та прямо не мати, а мачуха! – гаркнула мама.

І між ними знову спалахнув конфлікт .

- Ти ж вдома сидиш! Хіба важко щось зробити з домашніх справ?!