Глава 3

Все стало набагато-набагато гірше.

Дівчатам, та й хлопцям, було вкрай важливо дізнатися причину мого несподіваного захисту з боку завжди байдужого та такого жаданого Ділана.

І я терпіла, зціпивши зуби.

Шепіт, плітки, пересуди. 
Ніхто не наважувався до фізичної розправи, дякувати Богу, але перебування в школі стало тортурою…

Навіть Віра змінилася. Не те щоб ми дуже подружилися, але все одно неприємно.

 - Ділане, - рідко, коли дозволяла собі з ним заговорити. Ми в принципі не часто бачилися, хоч і жили в одній квартирі. Іноді разом вечеряли, всією сімʼєю. А потім кожен розходився по своїй нірці. Батьків такі розклади влаштовували. Мама казала, що не сваритеся, значить вже все добре.

- Ммм? – хлопець жував печиво на кухні, запиваючи какао. Таємниця, яку знають лише наближені – Ділан дуже любить солодке. 

- Можна я розповім в школі, що ми з тобою зведені брат і сестра? – я поглянула на нього, такого красивого, ніби прямісінько з манги, і серденько забилося частіше.

Ділан мовчав… А я не дихала. Чекала на рішення. 

Раніше я не була такою несміливою, але несподіване кохання, переїзд, нова школа… Все навалилося незримим вантажем на мою нервову систему. І я закрилася ще більше. 

Мабуть, в психології є якийсь термін цьому стану. Діагноз. 

- Навіщо? – нарешті почула відповідь.

- Мені дошкуляють… Через той випадок. – він сидів, а я стояла перед ним. Беззахисна та несмілива. 

- Добре. Роби, що хочеш. – знову повернувся до своїх смаколиків.

Точніше моїх. Це я печиво приготувала. 

- Дякую, - муркнула і до себе.

Ділан… Я не збагну його феномен. 
Його вплив на мене. 

Єдиним поглядом, поворотом голови, інтонацією голосу…

Зранку збиралася в школу особливо ретельно, навіть зробила легкий мейк-ап. 

Помирати, так красивою.

Вийшла з кімнати і наткнулася на Ділана, який стояв в коридорі.

- Нарешті, пішли, - буквально два слова, а я в ауті.

- Куди? – тупила, тому що це ж щось нереальне… 

- В школу. Я сам скажу всім, що ми зведені. Тебе не будуть ображати.

Розвернувся і пішов вдягатися. Я хутко за ним.

- Діти, а сніданок? – мама не надто гарна господиня, в нас на вибір сухий сніданок або зварені яйця. Та хіба зараз щось зможу бодай проковтнути? 

- Я – пас. А ти? – Ділан вступив зі мною в діалог. Я… Розгубилася ще більше. 

- Ні, не буду, дякую, - буркнула, швидко взула кроси, джинсову куртку, підхопила рюкзак.

Вийшли з квартири мовчки.

Він на велосипеді? Чи на автобусі зі мною? Чи як?!

Слідую за ним, розуміючи, що таки прямуємо на зупинку.

Може завести розмову? Але про що? А якщо він подумає, що я навʼязлива чи нецікава?..

Мій внутрішній конфлікт вирішив автобус, який приїхав передчасно.

- Побігли, - обернувся Ділан до мене. 

Заскочили в транспортний засіб разом, ніби друзі чи пара… Я трохи захекана, оскільки бігаю так собі, а йому взагалі нічого. Стоїть незворушно.

Натовп в автобусі змусив мимоволі наблизитися впритул до героя моїх фантазій.

Я кайфувала… Запах, близькість… Невже це в реалі? 

Ось стою я і Ділан в 30 см від мене. Височіє, як жираф, стрункий та прекрасний.

Наша різниця в рості десь 15-20 см, згідно з канонами манги – це ідеально. 

Ми взагалі канонічна парочка – холодний красень і маленька, добра дівчинка. Холод і тепло. День і ніч. Зима і літо. 

- Яно, ми виходимо, - а голос… Оксамитовий баритон, глибокий, дорослий.

Я все ще перебувала в мріях, коли мене схопили за рукав і потягли до виходу.

- Як ти сама добираєшся, якщо така розсіяна? – невдоволено поглянув.

Та я… Виглядаю дурною в його очах?.. 

Маю згребти себе до купи! Яно, тримай себе в руках! Ввечері, наодинці, будеш пригадувати ранкові обставини і смакувати кожну деталь.

- Я не виспалася, - це все, що змогла вигадати в своє виправдання.

Зайшли на територію школи разом, Ділан і я… Мої мрії в реальності.

Від напруження дихала через раз, але стійко та з високо піднятою головою крокувала поруч з найпопулярнішим хлопцем школи.

Народ озирався, витріщався.

Це ж сенсація!

В моїх фантазіях ми мали б йти за руку, але це інша історія… Сподіваюся, що і вона колись реалізується.

Широкий коридор школи, купа підлітків, які буквально оточили нас.

- Всім привіт! – гучно промовив Ділан. – Маю дещо сказати! Яна – моя зведена сестра! Якщо хтось її образить, то буде мати справу зі мною! Зрозуміло? – впевнено, по суті, лаконічно.