Глава 2

От вже місяць, як я ходжу в нову школу. 

Я не те, що не звикла, здається, лише усвідомила та сприйняла даний факт.

В нашому містечку все було простіше, спокійніше та зрозуміліше…

- А ти не з Діланом? – запитала мама, ніби тільки звернувши увагу на це. 

Я в перший день попросила провести мене до школи, але наштовхнулась на байдуже мовчання у відповідь.

Не маленька, знайду сама.

Так тоді вирішила і до сьогодні притримуюсь цієї стратегії. 

- Він на велику, - знайшла виправдання. Хоча причина зовсім не в цьому, мені здається.

- А не холодно? – кого мама запитує? Мене? 

- Олено, він до перших морозів з нього не злізе, - дядя Чан теж ще не поїхав зранку.

Вся наша дружня родина в зборі, крім братика.

Чесно, дуже переживала щодо стосунків з новим чоловіком мами, але ніби все норм. Я його не дістаю, він мене. Тримаємо нейтралітет. 

- Я пішла, - накинула джинсову куртку на зелену в клітинку сорочку, заскочила в кроси і погнала на автобус. Їхати 4 зупинки. 

В школі – справжній хаос. 
Купа підлітків, які подібні до мурах, лазять по коридорах, хто куди, формуючи власний ареол поширення.

Задроти – окремо, спортсмени – теж в купі, «рожеві» (так я умовно обзиваю повернутих на моді дівчат) – обговорюють чергову новинку чи просто пліткують, популярні – як зграя пташок посередині, а навколо них – сіра маса, в число якої входжу і я.

Нічим не примітні середнячки. Ідеально.

- Привіт! – помахала мені Віра, коли я заходила в клас.

- Привіт! – посміхнулася в відповідь, знімаючи рюкзак та розкладаючи зошити на столі.

- Я сьогодні бачила Ділана!!! – пропищала захоплено, аж очі до лоба звела. 

- І я, - тихенько проговорилась.

- Який він класний! Як би я хотіла з ним познайомитися! Такий красень!  – продовжила хвалебну пісню подружка. 

Я не ревнувала. Сенс? 

Для нас обох він лише обʼєкт обожнювання, далекий та недосяжний. Як зірка К-попу чи щось на кшталт  того. 

- Класний, - як тут не погодитися?..

- Чмоні, на таких як ви він навіть не подивиться! – влізла в наш діалог одна з «рожевих». Імʼя відповідне – Анфіса. Щось знали батьки. Ще при народженні.

- На тебе теж, - Віра не змовчала. Не найкраща стратегія… Зараз почнеться булінг в нашу сторону.

- Та що ви собі дозволяєте?! Хочете отгребти? Я можу влаштувати! В мене брат в 11 класі! – завищала несамовито. 

Красива дівчина, з правильними рисами обличчя, довгим темним волоссям, струнка та висока. Але така зла! Вся краса кудись відразу зникає. 

- Ви самі напросилися! – ніяк не заспокоїться. 

- Йди до дупи! Теж мені! – ох і Віра… Ми ж сірі, треба мовчати.

- Хто мою лялечку ображає? – шанувальник Анфіси Коля тут як тут. Вже й брата не потрібно чекати, прямо зараз і отримаємо.

- Вона про іншого мріє! Про Ділана Вонга! – випалила я. Перед смертю сміливість прорізалася. Ну а що робити? Маємо ж якось відбитися. 

- Знову він?! Дівчата, та що ви всі в ньому знайшли?! Напівкровка! Тато китаєць, а мати - німка! Худий як дрищ і високий як палка! – тут вже дівчача половина класу накинулася на Миколу.

Відвела лихо, тепер, головне, не висовуватися.

- Але брату я скажу! – злидня про нас не забула. На жаль. Сподіваюся, що брат нормальний хлопець і до дівчат руки не протягуватиме.

Ділан Вонг

Школа… Стадо дівок, що зітхали за мною, хлопців, що заздрили та намагалися подружитися.

Як же дістало! 

Скоріше б випускний і звалити.

Зі школи.

З дому.

З міста.

- Слухай, допоможи, будь ласка, на перерві злякати двох дівок, з класу моєї малої, вони її дістали! Треба провчити! – почув збоку розмову двох однокласників.

- А що за дівчата? Симпатичні? – примітивні розмови… 

- Одна з них новенька, руда така, красива та маленька, і прізвище смішне, Сорока, здається, - гикнув Артем. Я прислухався. 

Мою зведену сестру обговорюють.

Єдина дівчина, що не вішається мені на шию. І постійно мовчить. Не дістає.

Я думав, що буде катастрофа. А воно, ніби, й нічого… Можна жити. Нормальна вона. 

- О, вона гарненька! Давай тільки не дуже лякати, так, чисто для понту, - Андрій погодився на пропозицію свого товариша.

- Не чіпайте Сороку, - обернувся до хлопців.

Яка не яка, а сестра.

І хоча жодного разу не просила та все ж маю захищати її.

- Ти серйозно?! – вигукнули обоє. Ще б пак. Вічно відморожений та байдужий Вонг вступився за когось.