Глава 1

В мене є таємниця… Грішна, неправильна, відчайдушна… 

Я не можу нічого з собою вдіяти, лише стиснути зуби і мовчати. 

В надії, що рано чи пізно моє серце замерзне, перегорить. 

І все стане на свої місця.

Як було місяць тому.

- Яно! – покликала мама. Знову щось потрібно. 

Я вилізла зі своєї кімнати і попрямувала на кухню, звідки лунав звук.

- Так, я слухаю, - чемно відповіла, обводячи поглядом кімнату. Мама була одна, слава Богу.

- Приготуй, будь ласка,  смаколики на вечерю, а я займуся основною стравою, - махнула рукою на борошно, яйця, масло. Повний набір інгредієнтів для торта. Знову випікати. Для нього?.. 

- Мені потрібно робити домашнє завдання, - буркнула невдоволено, але все ж прийнялися за справу. Я люблю займатися випічкою – тортики, булочки, пироги. Це відволікало мене, приносило радість. Запах, що проноситься по кухні, коли ти відкриваєш духовку… Неперевершено!

- Ділан вже вдома? – повсякденне питання, а я занервувала. Як завжди при згадці про брата.

- Ні, - пискнула на межі сприйняття слуху.

Мій брат… З яким я познайомилася місяць тому. 

Зведений.

Побачила вперше і пропала… 

В свої 15 років я ніколи не закохувалася, жодного разу, навіть не знала на що подібне це почуття… Подружки розповідали, а я геть не розуміла їх відчаю.

В мить, коли наші очі зустрілися, я все зрозуміла.

Дихання перехопило, пульс зашкалював, а відвести погляд неможливо…

Високий, білявий, красивий. 

А ще мовчазний, суворий та розумний.

Старший на рік за мене, а таке враження, що на всі 10.

Ділан Вонг – мій загадковий старший брат. Законний, але зведений.

Грюкнули двері і предмет моїх фантазій зʼявився переді мною – в модній куртці, спортивних штанях, кросівках. Такий незворушний та прекрасний.

- Добрий вечір, Ділане, через годину будемо вечеряти, тато затримається на роботі, - мама зараз ніби зіткана з лестощів. Так сильно намагається знайти з новоспеченим синочком спільну мову. Але все як об стінку горохом.

- Угу, - хмикнув, зняв взуття і до себе.

Він і є стіна. 

За місяць ми з ним перемовилися буквально десятком слів…

Я досить соромʼязлива дівчинка, не вмію навʼязуватися чи розговорити. А тут ще й обтяжливі обставини – він мені подобається до втрати свідомості. Які там розмови, коли завмираю та боюся слово сказати в його присутності…

Навіть зараз побачила – і серденько вилітає з грудей. 

Я знаю, що Ділану до мене немає справи, я йому не цікава… Мала, худа, руда, в ластовинні. Ніби й симпатична, але нічого особливого.

Мама певний час зустрічалася з Чаном Вонгом, татом Ділана, а потім в них все зайшло далі.

І от я в іншому місті, в новій школі, в новій сімʼї. І з новим братом.

Від якого метелики в животі, подих спирає та думки вилітають з голови.

Я не хотіла цього всього! В мене було своє життя в нашому містечку, друзі, знайоме оточення. 

Зараз все догори дригом. 

Важко і незрозуміло.

В новій школі якісь дивні дівчата, модні, на пафосі. Замість навчання в них пріоритетом є зачіски, манікюр, шмотки.

Добре, що знайшла одну близьку по духу подругу, Віру, тому що взагалі б кепсько все було.

Ділан – краш школи. Випускник, красивий та холодний.

Дівчата пісяють за ним, вистежують, щоб хоч поглянути. Верещать, супроводжують, бігають хвостом. 

Я не хочу бути серед натовпу божевільних дур, тому збоку спостерігаю, тихенько плекаючи своє кохання.

Ми не домовлялися з Діланом мовчати щодо статусу наших стосунків, але хіба я сама собі ворог? Та й не звикла зайвий раз тріпатися.

Тому про те, що ми брат і сестра не знає ніхто. Принаймні я нікому не розповідала. Впевнена, що Ділан теж.

Тортик сьогодні вдався на славу, я намазала коржі кремом і поставила в холодильник.

- Мамо, я піду до себе, - і швидко змилася, а то ще щось загадає робити.

Моя мама непогана, але їй завжди бракує на мене часу. Я вже звикла, що для неї пріоритетом є робота, стосунки з чоловіками, подруги, але не я.

Зараз новий шлюб… 

Мама просто поставила мене перед фактом. За тиждень до відʼїзду.

Я кричала, сварилася, але вибору в мене немає.

Мені 15 років, батьку я теж не потрібна, адже в нього нова сімʼя. 
Що я можу? Тільки кричати і плакати в подушку.

Скоріше б вирости! І стати самостійною та незалежною!

Я хочу жити окремо, ні перед ким не звітуватися. 

Як хочу, так і живу!

Ідеальна схема!