Розділ 26

Мілана

–Він таке мудило.–з огидою каже Аделіна.–Мілано, ти ж не вб'єш мене,якщо при зустрічі з Ратміром, моє коліно опиниться між його ногами?

–Аделіно,не чіпай його яйця.

–Здалися вони мені.–каже подруга,притягуючи чашку з теплою рідиною до губ.

Я знову шморгаю носом.Роблю ковток м'ятного чаю і опановую дихання.

–Що далі будеш робити?–запитує Віка,з поглядом у якому можна прочитати жаль.

–Не знаю–я хникаю,та роблю ще один ковток напою.–Якось виживу.

–Якщо-що,відразу нам все говори.Ми з тобою.

–Окей.

Хочу перевести тему в інше русло,тому придумую запитання.

–Раміль довго тут?

Переводжу погляд на Віку.Вона миттю червоніє та відводить погляд.

–Тижні два.

Так значить.

Я обдаровую подругу багатозначним поглядом та посміхаюся.

–Давайте може вип'ємо чогось міцнішого?–раптом пропонує Аделіна з помітною хитрістю в очах.

Гріх відмовитися.

–Давай.

–Вино чи віскі?

–Віскі.

–Може...?

–Віскі.

Ратмір.

До хрускоту в пальцях,стискаю кермо.Знову вибрики Аріни.Через її ,моя дівчинка неправильно все зрозуміла.

Мало того,що ми з нею не зустрічалися,так щей цим фотографіям близько двох років.

Я досі пам'ятаю як дівчина була п'яна і полізла до мене за обіймами.

Все підлаштовано було а я дурень,повівся.

Заходжу в університет.Шукаю аудиторію у якій зараз це стерво.

Іду.

–Ратмір!Любий–вітається із мною Аріна.–Ой, дівчатка я відійду.

–Як ти?–цікавиться.

–Фігово.

–А що сталося?–запитує,надувши свої пухкі губи.

–Ти що за цирк ти влаштовуєш,Аріно?

Вона хмуриться.

–Ти про що?

–Про що?Бл*ть,що це за фото?–запитую я,діставши телефон та тицьнувши ним їй прямо в обличчя.

–Я...

Щоки Аріни заливає рум'янцем..

–Це ж правда!!Ми пара.

Я хмикаю.

–Ти сама в це віриш?–Говорю майже криком.–Аріно,у тебе два дні,щоб все виправити.–кажу я, запхавши руки до кишень.

–Але Ратмір...

–Я тебе попередив.

Дівчина нервово прикушує губу.

Мовчить.

От і правильно.

Повертаюся додому.Мені необхідно побачити Мілану.Все пояснити та обійняти.

Відчути її запах.

Але вона не відчиняє і на дзвінки не відповідає.

Чорт.

Не витримую і вирішую зателефонувати Христині,щоб дізнатися як почувається моя маленька.

–Ратмір,як ти?–радісно запитує вона.

–Все добре –сухо кажу у відповідь.–А де Мілана?

–А вона тобі хіба не говорила?–з подивом запитує.

–Про що?

–Ну вона поїхала у Дніпро.До подруг.

Бляха.

–А довго там буде?–запитую,міцно стискаючи руки кулаком.

–Близько тижня.А що сталося?

–Ні,все добре.Бувай Христино,бо я маю справи.

Завершую дзвінок та нервово  стукаю пальцями по капоту машини.Я все зруйнував.Завдав своїй дівчинці болю...

Знову.

І де мені її шукати?

Який я ідіот!

Сідаю в автомобіль і розчаровано видихаю.

Я облажався.

Дуже сильно облажався.

Заходжу в чат з Міланою,з надією що вона мені відповіла.

Нічого.

Стоп...

Невідомий номер:" Ну що Ромео? Цікаво де зараз Мілана?