Розділ 24

Мілана  

Міцно стискаю кермо.Прокручую в голові момент, коли я знову почала так наївно довіряти людям.

Ратмір зрадив мене.

Знову.

Мені хочеться розревітися прямо у салоні автомобіля,але я не дозволяю собі цього.З мене вже досить сліз та болю.Варто вирвати серце з грудей,бо воно створює лише страждання.

Заходжу в квартиру, і відразу залітаю до своєї кімнати.Падаю на м'яке ліжко та все ж дозволяю сльозам вирватися на волю.

Трохи заспокоївшись я вступлююся в стелю, та намагаюся розгледіти там відповіді на запитання.

Марно.

По той бік дверей чую кроки,що з часом стають чіткішими та голоснішими.

Двері відчиняються і я бачу його– зрадника.

Вмикаю повний контроль над собою.Більше жодних емоцій.Думаю,досить істерики та сліз.Це не допоможе, і точно не покращить ситуацію.

–Лано, а ти куди зникла?Я чекав тебе.– з сумом каже Ратмір,підходячи до ліжка,щоб мене поцілувати.

Я прочищаю горло.

–Не підходь до мене–зле карбую.

–Маленька,що сталося?–зупинившись, пригнічено запитує хлопець.

–Мір, ти зараз же збираєш речі та переїжджаєш до своєї квартири.

А Рад добре грає свою роль.

Він не розуміє,що я про все дізналася.

–Ти можеш пояснити мені,що сталося?

Я вибухаю істеричним сміхом.

–Що сталося?Ратмір,ти серйозно?А що,на це ти скажеш?–я витягаю з кишені джинсів телефон, та простягаю його хлопцю.–Правда, цікаві фото?

–Маленька, це не те...

Я знову посміхаюся.

–Досить пояснень!Скажи будь ласка, скільки ще разів ти робитимеш мені боляче?Я НЕНАВИДЖУ тебе,чуєш?

НЕНАВИДЖУ!.

 Я просто неможу стримати сліз,які повністю володіють моїм мозком.

–Все не так як здається  –Рад скорочує відстань між нами та притягує мене ближче.

–Пусти!Ненавиджу!Я б воліла взагалі не бачитися з тобою.

Мені вистачає сили відштовхнути Міра,після чого він каже:

–Я піду.Дам тобі час,але знай: я повернуся, і ти зрозумієш,що все не так як здається.

Ратмір справді іде,залишивши після себе порожнечу.

Я повністю спокійна,як мрець.

Правда.

У Душі тепер порожнеча, та випалена земля,хоча нещодавно у ній буяли пахучі лілії.

Учора,після усіх страждань я провалилася у сон.А вже сьогодні я сиджу на ліжку та роздумую про те,як жити далі.

Мені дуже погано без Міра.Все нагадує про нього, а у повітрі витає повна порожнеча.Тепер,відчуваю,що я– обрізана версія себе.Ми недовго були разом,але без Рада все здається неправильним.

Щоб відволіктися сідаю за навчання, та намагаюся вивчити пропущений матеріал.Зосередитися виходить, але ненадовго.Постійно згадую наш перший поцілунок, його посмішку та обійми.Якою захищеною я тоді почувалася.

Просто не передати словами.

Але не судилося.

Сльози виходять назовні.Я знову почуваюся наївною дурепою.