Розділ 23

Мілана

Я розплющую очі та розумію,що Ратміра немає поряд.Серце болюче стискається від хвилювання,але я згадую,що сьогодні хлопцю треба раніше до тренера.

Рад просто обожнює футбол,це зрозуміло відразу.А я навпаки не була фанаткою цього виду спорту,але все змінилося.

Швидко зібравшись,я надягаю верхній одяг.

–Тобі сумно Зевсе?–раптом запитую улюбленця.

У відповідь чую тихе скавчання.

–Ми останній раз гуляли вчора.Давай,коли мама повернеться то ми підемо на прогулянку.Гаразд?

Прихоплюю з собою ключі,та сідаю за кермо. Машина швидко пливе вулицями,і ось я тут.

Універ

Перевіряю вміст своєї сумки.Я поспішно збиралася,тому є висока вірогідність, що я щось таки загубила.

Заходжу в аудиторію.Мій погляд відразу знаходить копицю рудового волосся.Стрімкою ходою прямую до Ярослави, та сідаю на вільне місце поблизу.

–Привіт–вітаюся.

–Привіт–дівчина обдарувує мене широкою посмішкою.–Ти доречі, йдеш на гру?

Я киваю.

–Звісно.

В аудиторію заходить професорка,тому ми більше не розмовляємо.Я активно конспектую матеріал із теми''Інтегральне числення'' та роздумую про гру Міра.

Він точно виграє.

Не сумніваюся.

–Мілано пішли краще звідси –промовляє подруга,коли ми заходимо в їдальню.

–Чому?

Дівчина прощищає горло.

–Давай,я тобі пізніше розповім.Окей?Прошу тебе–дівчина хапає мене за зап'ястя та тягне до виходу.

–Ну тоді пішли на арену–пропоную я,після того як зібрала своє волосся у хвіст..

–Добре.

Ми ідемо до місця призначення.Людей не дуже багато,бо до початку близько сорока хвилин.Я вирішую сісти на одному з численних середніх рядів.

–Може вже розповіси мені?

–Ну тут така історія смішна вийшла.–дівчина закочує очі та продовжує:–Друг твого зведеного брата–Лука,почав постійно до мене чіплятися.То на побачення з ним іти,то допомогти.Дістав.

Я вибухаю голосним реготом.

–А може він запав на тебе?

Ярослава голосно пирхає.

–Неможливо.Він перший бабій на  районі.

–Все можливо.

–Ти каву будеш?–раптом переводить тему подруга.–Я зараз піду куплю.Ти із мною?

–Я тут залишуся.Візьми мені просто колу.

–Без питань.

Поки Ярослави немає я вирішила прогулятися коридорами університету.Цікаво як я так швидко до цього звикла?Раніше, я б ніколи не повірила, у те,що ми з Ратміром знову будемо зустрічатися.Обійматися,триматися за руки і...

Руки 

Хтось тягне мене в пусту аудиторію,де зовсім нікого немає.

Двері закриваються.Ой.

Нутро в'яжеться у тугий вузол.

–Злякалася?

Я видихаю.

Ратмір притискає мене до свого тіла, і я знову відчуваю себе в безпеці.Обіймаю його у відповідь із надією,що ця мить ніколи не закінчаться.

–Пробач,маленька–я не хотів тебе налякати.–шепоче мені на вушко..

–Та в порядку я.

–Точно?

–Точно

–Як думаєш,я виграю сьогодні?

–Звісно.

Я нахиляюся до хлопця і цілую його.Звісно ж,він відповідає,активно досліджуючи моє тіло.

Але я його зупиняю.

–Тобі пора.Я буду вболівати за тебе.

Ратмір посміхається та цілує ,після чого іде.Залишивши мене з розбурханими думками.

–Тримай–каже мені Ярослава,коли я повертаюся на своє місце.

–Дякую

–А де ти була?–допитується дівчина.

Я червонію.

–У вбиральню ходила–кажу перше,що спадає на думку.

–Знову Лука, бляха.

Я хмикаю.

–Пронесло.

–Що?–перепитую я.

–Він на поле,а не до мене

–А ти хотіла щоб підійшов до тебе?

Мені прилітає удар по плечу.

–Пха.Я хотіла?Здався він мені.

Ну так.

Починається гра.Я зручно вмощуюся на своєму місці,та пильно слідкую за  Ратміром.

–Ти чого так на свого зведеного брата витріщаєшся?–раптом запитує подруга.–Я чогось не знаю?

–Все ти знаєш–відбиваюся від запитання.

–Міланаа.

–Я правду говорю!

–Не бреши мені–з насмішкою каже.

–Пий свою каву.

Триває вже другий тайм.Ратмір віддається на повну.Це відразу помітно.Якщо,це те чого він справді хоче,то я завжди його підтримаю.

Бо люблю.

–Господи!Ратмір такий гарячий–протягує одна з дівчат,що сидить попереду.

–Навіть не думай!Аріна його дівчина.–каже вже інша з рожевим кольором волосся.

Я стискаю склянку сильніше.

–Ти в порядку?–стурбовано запитує Ярослава.

–А чому ні?

Гра нарешті закінчилася.В результаті,виграв наш університет,що дуже мене радує.Я вже іду,щоб привітати Міра,але бачу його з Аріною,яка практично притискає мого хлопця до свого тіла.

Окей.

–Ти бачила Інесу?–запитую у рудої,яка стоїть поряд.Але попри це,не зводжу погляду з ''парочки''

–Вона сказала,що приєднається до нас пізніше,але щось її не видно.

Я прощишаю горло.

–Давай сьогодні на теніс сходимо?–раптом пропоную.

–Я не дуже добре граю.

–Всеодно.

–Ну давай.

–Тоді о шостій.Зараз додому поїду,щоб взяти все необхідне.

Я тяжко дихаю.

Це і є ревнощі?

Дуже-дуже неприємно.

Буквально вриваюся у дім,та відразу прямую на кухню,щоб зробити ковток води.

Так,дихай.

Переодягаюся в зручний одяг,та беру все необхідне приладдя.На вулиці досить сонячно,і саме це трохи розвіює громові хмари у моїй голові.

Сідаю за кермо та набираю швидкість.Зараз,відчуваю себе закоханою дурепою,яка ревнує свого хлопця до кожного стовпа.

Але зараз це не стовп,а Аріна.

Я плавно їду вздовж широких вуличок,які через деякий час приведуть мене до тенісного майданчика.

Ярослава вже тут.

Мабуть,приїхала раніше.

Тенісом я почала займатися ще з десяти.Нещодавно,коли переїхала до Києва,то закинула це діло,але тепер я знову тримаю у руках ракетку.

–Ну що,почнемо?Бадьоро запитую.

–Давай.

Ярослава лише початківець.Але гра була дуже захоплива та весела.На мить,я забула про ту ситуацію з Аріною.

Лише на мить.

–А може досить?–починає скиглити подруга.–Я вже голодна.І тут поблизу є чудовий ресторан з італійською кухнею.