Розділ 19

Мілана

Мені здавалося, дорога триває вічно.Мама з Сергієм потрапили в аварію і найгірше те,що я навіть не знаю причину.

–Не плач,маленька.

–Пробач–я проводжу рукою по щокам і відвертаюся в протилежний бік.

–Ей–схопивши пальцем моє підборіддя Ратмір одним ривком повертає мене себе.–Твої сльози–це не слабкість,тому припини їх приховувати.Не вибачаюся за те,що показуєш свої почуття.

Мір переплів наші пальці,ніжно стискаючи мою руку.Може це те,чого мені так довго не вистачало?З жодним хлопцем,я не відчувала себе так добре як з ним...

__________________________________________________________

Я ніколи не любила лікарні,але вибору в мене не було.Головне зараз –побачити матір та Сергія,а поки мене лише шматували здогадки.

–Не хвилюйся все добре буде.Чуєш?

–Добре– я міцніше притиснулася до хлопця.Його парфуми були такі свіжі, пряні, з чудовими океанськими  нотками.

Ми з Ратміром сиділи в приймальному відділенні близько години,чекаючи висновків лікаря.І тут двері відчинилися та до нас підійшов чоловік років п'ятдесяти на вигляд,з помітною сивиною та зосередженим виразом обличчя.

–Чоловік обійшовся подряпинами,а от у жінки все трохи серйозніше–почав вести лікар.–Але не хвилюйтеся, життю нічого не загрожує.У неї декілька черепно-мозкових травм,та перелом ноги.

–Можна її побачити?

–Можна,але не довго.Їй необхідно оговтатися.

–Дякую.

–Ратмір ти ідеш?

–Слухай,давай я відвідаю поки  батька.Добре?

–Звісно.

Я відчинила двері до палати,вона була простора в білих тонах,але це не додає нічого хорошого в бік перебування в ній.

–Ма' як ти?–стурбовано промовила я сівши поблизу ліжка.

–Все добре.Сергій як?Де він взагалі!?

–Не хвилюйся,у нього лише декілька подряпин.–заспокоювала я маму.–Можеш розкрити мені секрет?

–Ти про що?

–Як ти навіть у такому стані,залишаєшся капець красивою?

–МІЛАНА!

–Що?

–Пробачте пані,вам вже час.Прийдете взавтра.–прощебетала медсестра.

–Ну добре.Але мамо я прийду,і ти розкриєш мені секрет.

Я покинула приміщення, і мене вже чекав Ратмір.

–Як вона?–стурбовано запитав він.

Я важко видихнула.

–Могло бути й гірше.А Сергій?

–В тата все окей,його через дні два випишуть.

–Це добре.

–Сідай,додому поїдемо.

–Добре.

Ми їхали всю дорогу мовчки,а коли вже були вдома,я відразу попрямувала до себе в кімнату.На телефоні на той час було 3 пропущених від Ярослави.

Ну що,треба їй написати–подумала я.

Я:Привіт

Ярослава:Ми з Інесою думали,що ти здохла(смайлик що сміється)

Інеса:Угу.

Я:У мене батьки в ДТП потрапили.

Ярослава:О боже,хочеш ми до тебе приїдем?Я то думаю чого тебе не було на парах.

Я:Давайте взавтра я хочу зібрати думки до купи.

Ярослава:Без питань,хочеш пиши нам.Ти сильна курочка.

Інеса: Згідна.Надобраніч Мілано.

Я:Дякую вам(сердечко).

Опівночі я відчула смертельну сухість у горлі,тому спустилася на кухню щоб налити собі склянку води.На мій подив Ратмір був у вітальні та дивився на телевізорі фільм(більш за все боєвик) .

Мені дуже захотілося бути там біля нього,і разом щось глянути.

–Можна до тебе?–пошепки промовила .

Він  повернувся в мій бік та посміхнувся куточками губ.

–Ти цього хочеш?

–Що за запитання?

–Добре,ходи до мене.

Ратмір

І раптом Мілана обійняла мене. Через кілька секунд я усвідомив, що лежу, з трохи розведеними руками, тож делікатно обійняв її у відповідь. Напевно, через деякий час усе ж потрібно було відсторонитися. Або якось елегантно викрутитися… Але я просто лежав, відчуваючи крізь тонкий халат її гаряче тіло, і вдихав запаморочливий запах парфумів. Хотілося отак лежати і лежати...

–З ними все буде добре? Правда?

–Звісно, маленька.

–Коли ти так мене називаєш,мені хочеться тріснути тебе по мордяці.

–А коли ти злишся,мені хочеться тебе поцілувати.–раптом сказав .Здається,я сам не очікував такого від себе,тому поспішно додав:Щоб закрити тобі рота.

–Ну давай–зухвало сказала Мілана,піднявши підборіддя.–Закрий.

Візуалізація героїв та не тільки в моєму тгк:''Народжена з книгами''