Розділ 18

Я важко розплющила очі,відчуваючи смертельну сухість у горлі але втупившись в стелю  зауважила,що  знаходжуся не в своїй кімнаті.Хвилювання стиснуло мої груди.Через передчуття я тремтячими руками  зняла з себе ковдру.О ні..ні..ні.Я була повністю голою!Твою ж матір!

До останнього я сподівалася,що побачу себе хоча б у нижній білизні,але удача як завжди проігнорувала моє прохання.До щік приплив жар і сльози.

Що я утнула!?Нічого не пам'ятаю.

Ратміра не було на ліжку і скутавшись в ковдру,я ватними ногами тихо попрямувала в свою   кімнату.Одягнувшись,мені залишалося просто сидіти в ступорі..У нас з Ратміром нічого точно  не налагодилося.Своїми не обдуманими вчинками ми зробили тільки гірше.

Я схопила банку пепсі,яка вже два дні лежала у мене на столі.Трохи надпивши  вийшла на балкон,щоб вдихнути чистого та свіжого повітря бо зараз лише початок дня а енергії у мене зовсім немає.На годиннику близько восьмої ранку,але сонце вже ділилося своїм світлом із землею,піднімаючи людям настрій.

Незнаю скільки часу я була на балконі,але повернувшись у кімнату я зрозуміла,що там не одна.

–Ти..Ем стукати повинен–почервоніло промовила.

–Я на секунду.

Раптом у моєму мозку ожили образи вчорашнього вечора.Жар миттєво приплив до щік,змушуючи мене дивитися на картину,що висіла над моїм ліжком.

–Щось сталося?

–Ти нічого не пам'ятаєш?

Ратмір злегка схилив голову в бік, пильно вдивляючись в моє обличчя.

–Ні,а щось сталося?–брешу та не червонію.

Звісно,якщо я прокинулася в його ліжку  ясно що щось таки сталося,але краще в цій ситуації наговорити якихось дурниць.

–Ти не багато випила і дещо все ж пам'ятаєш.

В однин момент,все потемніло в очах.Світ перевернувся з голови до ніг,змусивши мене відчути брак повітря .

–Наприклад?

–Ну сек..забудь коротше.

–Ти скористався моїм станом!–я відразу вибухнула.

–По-перше,ти практично не пила,а по-друге,ти була не проти.

–Я часно буваю не в собі.Це помилка, і нам треба все забути.–невимушено промовила я і додала:–Це все? 

–Я теж так думаю.Ти яєшню будеш?

–Я рада,що ми порозумілися.А від яєшні  не відмовлюся.

Насправді,я зовсім не рада.Але,між нами із Міром прірва,яку ми нажаль не зможемо пройти.

Ніколи не зможемо.

Коли я фарбувалася,у мою кімнату знову увірвався Ратмір.Але виглядав він схвильовано.

–Христина в лікарні.

–Що?