Розділ 17

Я хочу вірити йому,але розум стрімко твердить інше.

–Повернути?–спантеличнено перепитую.–Може досить мені брехати?

Скептично вигинаю брову.

–Не віриш?

–Я намагаюся знайти логіку в твоїх словах–замислено промовляю.

Підтискаю губи.Справді намагаюся щось зрозуміти,але погано виходить.Здоровий глузд у нашій історії відсутній.

 –То ти хочеш сказати,що твоя матір нас роз'єднала коли ми були...гм..разом?

Вся сміливість миттю  зникає,останні слова застрягають у горлі,бо я не знаю чи сприймав Ратмір наші стосунки всерйоз.

–Так і є.

По венах протікає неприємна гіркота,коли згадую ті моменти.

–Це ж очевидно,ні?

Справді,чим довше триває моя розмова з Міром тим більше я розумію,що Христина могла це зробити.

–Я взавтра про все в неї запитаю.–цідить крізь зуби.

Виходить ми розійшлися через батьків ?Але ж він мене ігнорував,це від його матері не залежало.

–А як щодо ігнору?Теж виправдання придумаєш?–фиркаю.

–Послухай мене–крижаним тоном промовляє.

Мені тільки залишається дати йому слово.Хай вже розкаже свою розповідь.

–Я був ображений на тебе,що ти мене на іншого проміняла–впевнено промовляє.–Не хотів з тобою говорити.

–І потім собі іншу знайшов?Добре ти Ратмір влаштувався!–говорю з нотками сарказму.

–Це не те про що ти подумала–зле карбує.

–А звідки ти знаєш про що я подумала?–кривлюсь.

Все.я не хочу більше його чути.Не виправдань,ні брехні.Нічого.Міцно стискаю пальці в кулаки,вже прямую до сходів але мене перехоплюють знайомі руки та тягнуть на себе.

–Що ти роб.....

Не встигаю договорити,бо хлопець розвертає мене до себе,та попри всі мої заперечення впивається гарячим поцілунком у мої вуста.

Його губи переходили від м'якості до жорстокості,вимогливі,наполегливі але в цьому було щось особливе та справжнє і я не змогла чинити опір.

Я вже знайшла помилки,але букнет не хоче їх виправити(хоча я виправляла)Що це в біса таке?