Розділ 16

–Що?

–Радомир,може досить робити вигляд,що ти нічого не знаєш?Можеш не прикидатися.

–Це я прикидаюся?Як там твій Арсен доречі?–холодним тоном промовляє,а в мене ж серце стискається.–Це ти ж мене на нього проміняла.

А діло в тому,що жодного Арсена я не знаю а він напевне це просто вигадав,щоб пошуткувати.Ще й тон його неприємно шкрябає спину а нутро викручує.Нестерпні відчуття.

–А твоя Діна як?–намагаюся вичавити з себе фальшиву усмішку, правда погано виходить.

Нащо я взагалі тут?Треба іти поки я не зробила гірше.

–Зажди,давай спокійно поговомо?–Мір раптово схопив мене за зап'ястя,і я здалася.

–Боляче.

–Вибач.

–Ратмір про що?–вперто кажу.

Він хмуриться.

–Сядь–поглядом киває у бік дивану.

Я сідаю та випрямляю спину.Намагаюся продумати відповіді на його запитання.Тільки не виходить.Ратмір мене поглядом пропалює, цікаво що він там побачити намагається? Почуття?

Я їх майстерно ховаю,не розкриє він мене.

–Хто сказав тобі,що у мене з'явилася нова дівчина?

–Матір твоя.–промовляю несподівано хриплим тоном.

–Як я відразу не зрозумів,чорт.–розсерджено промовляє Мір,перед тим як піднятися із дивану.

–Що ти маєш на увазі?–пошепки запитую.

–Мама моя у всьому винна.

Ця фраза змушує мене засміятися.Він кинув мене і винить у цьому власну матір.Він безсердечний.

–Припустимо.

–Мілана,не було у мене дівчини.А от вона розповіла тобі дурні.Не вловлюш?

–Нє,але  жодного Арсена я не знаю.

Я завжди довіряла Христині,і б ніколи не повірила,що вона на таке здатна.Але це може бути правдою.

–Мені треба провітритися.–рішуче говорить хлопець та прямує в коридор.

–Нічого,що ти п'яний?

Він гальмує на мить.Тоді вигинає брову.

–Як зупиниш?–повертається до мене та з насмішкою промовляє.

–На що ти натякаєш?

Миттю спалахую.

Кхм...Я не те мав на увазі–розправляє спину та пірнає руками у кишені штанів.–Розумієш,у мене є така теорія,що моя матір все підлаштувала.

Заціпеніло киваю головою,хоча сама не вірю у те,що чую.Серце неприємно гуде і мені здається,що я забула як це дихати.Христина завжди добре до мене ставилася,нащо їй нам брехати?Але що було в минулому–то там і залишилося.

Хоча,що я роблю?Брешу сама собі.

Прикушую губу.Тоді роблю глибокий вдих.Зовсім не розумію Ратміра.Спочатку він прямим текстом мені пояснив,що у нас не було серйозних стосунків,а тепер так хвилюється через брехню?Хоча,діло може і не в мені?Йому просто неприємно через брехню Христини,от і все.

Точно.Майбутнє тепер у кожного своє,шкода звісно,що я так пізно це зрозуміла.Настраждалася я вже достатньо.І тут Ратмір замислено продовжує фразу:

–Зрештою, неприємно коли твоя рідна матір  тобі бреше.

І тут мені зриває гальма.Тобто,це все?

–А нічого,що я через тебе депресію пережила?–вибухаю істеричним сміхом.

–У тебе була депресія?

–Була.І чому я взагалі маю тобі вірити?Нащо ти стоїш і розповідаєш казки?

Злість накочує мене потужною хвилею.Я готова знести все на своєму шляху.

–Нащо тобі розкрити правду?

–А якщо я хочу все повернути?

________________________________________________________

Я трохи рідко викладаю продовження бо зараз кінець семестру,і дуже багато часу забирає навчання.Намагатимуся із усіх сил робити їх регулярними.💛💙