Розділ 14

Сьогодні мене знову зустрів університет,і на парах я залишилася наодинці із розбурханими думками.Раптом, притулила долоні до щік.Червонющі,мабуть.Інакше,не було би так гаряче.Глибоко вдихнула кілька разів,намагаючись отямитися,проте спокій не приходив,я все не могла забути вчорашнє.Вже збираючись додому мене зупинив виклаладач вищої математики,у якого до мене було прохання.

Цікаво,в мене з цим предметом немає проблем.

–Мілано,Радомир твій брат,а в його серйозні проблеми з моїм предметом.–почав вести професор.–Чи могла ти б допомогти йому із диференціальними рівняннями?

Господи,ще й це тепер,ну окей гірше вже не буде.

–постараюся

Я б ніколи не повірила,що навчатимусь та житиму разом із своїм колишнім.Раніше б сказала,що це не можливо,але доля вирішила зробити по-іншому.

–Мілана, зачекай!

Сідаючи в машину я почула голос Інеси, тому відразу зупинилася.

–Так,Аріна тобі щось заподіяла?–я стурбовано промовила.

Якщо та курка зробила щось іще,я за себе не відповідаю.

–Ні,ти не проти прогулятися?– сором'язливо запропонувала дівчина.

Інес виглядає цікавою особистістю,тому чого б не познайомитися поближче?Я не проти нових знайомств із цікавими людьми.

–Звісно,ні.

 ___________________________________________________________

Ми відверто порозмовляли із дівчиною.Я тепер нею захоплююся.Інеса набагато сильніша за мене,бо пережила смерть батьків і тепер залишалася одна.

–Інес,ти не бійся відстояти свої кордони!Аріна на ділі нічого не може сама зробити.–з усмішкою промовила я.

–Старатимуся.

Так ми і розійшлися,але звісно обмінялися  номерами,щоб у разі чогось телефонувати одна одній.

________________________________________________________

Поки я їхала додому,місяць уже майже ховався поміж хмар.Дорога здавалася без початку,напрямку та ґрунту.

Коли я зайшла в квартиру,то відразу почула шум на кухні.

–Що ти робиш?–я з недовірою глянула на Ратміра.

–Піцу їм,чи не можна?–з напівусмішкою промовив хлопець.

Його сарказм мене дуже дратує.

–Можна, дозволяю.

Я вже збиралися до себе,але згадала слова одного із викладачів.

''Чи могла б ти, допомогти йому із диференціальними рівняннями?''

–Слухай,мені Анатолій Іванович говорив, що в тебе проблеми з його предметом.

–Допустимо,і що?–крижаним тоном процідив Мір.

Допустимо?Я бачила його результат за півріччя.

–А погодилася допомогти тобі.–мій голос раптово затремтів.

–Реально?І коли перше заняття?–недовірливо запитав хлопець.

–Зараз.У твоїй кімнаті будемо займатися.

Я не горю бажанням пускати Ратміра до себе.

Мене можна також знайти в тг:Книжкова душа

Дякую що читаєте мою книгу,мирного вам неба 💙💛