Розділ 13

Я потягнулася до стільця де лежав телефон.Був уже полудень,і мені після своїх''нічних пригод''все ж вдалося заснути.Ярослава заздалегідь написала в наш груповий чат,що пар не буде,тому в планах було вирішити декілька важливих питань,на які через навчання я немала часу.

Одним із них була прогулянка у лісі,яка була мені просто необхідна,бо саме на природі я заряджаюся енергією та бадьорістю.Та не тільки мені це необхідно,Зевсові теж треба побільше бути на вулиці.У мене зовсім не було сумнів,що він  захоче,бо відразу як я сказала ''гуляти''собака мало не вибила вхідні двері.На щастя,машину мені вже відремонтували,тому я сама можу спокійно пересуватися містом.

Дорога до найближчого лісу зайняла близько три години,за які я зрозуміла що зовсім не хочу розставатися із пітбулем.Все ж таки,правда що тварини найвірніші друзі.Вислухають,настрій піднімуть,допоможуть не почувати себе самотнім.

Коли ми приїхали,то побачили неймовірний краєвид та свіже повітря.Я немовби відчувала його смак:такий чистий, із нотками хвої.

Ліс справді має цілющу силу,принаймні я точно це знала.

Пес був дуже радий нашій маленькій подорожі,бо дядько Мар'ян останнім часом мав багато справ,щоб їхати кудись на велику відстань від дому разом із своїм улюбленцем.

Але сталося те чого я так сильно боялася.

Я на секунду відвернулася а собаки немає.Спочатку в мене була паніка,бо раніше із Зевсом такого не траплялося,хоча я ще від його народження практично весь час із ним сиділа.

–Зевс– почала його гукати,але він так і не прибіг. 

Я зайшла в глиб лісу і була там близько години,але так і не змогла відшукати свого улюбленця,у мене вже навіть сльози текли,але я почула до біса знайомий голос якому вперше була настільки рада.

–Мілана?Де ти?

Мені було всеодно чому він тут,головне що він зараз із мною.Кроки хлопця були впевнені,він чітко прямував до мене.

–Що сталося?–стурбовано запитав.

Він міцно схопив мене за плечі,а я й не думала опиратися,так вже сильно хвилювалася за Зевса.

–Пітбуль зник–схлипуючи я намагалася розповісти хлопцю детальніше про ситуацію,але слова були не чіткі.

І тут Мір зробив те,на що я точно не очікувала.Він притиснув мене до себе,тісно-тісно обійняв,напевне очікуючи на мої пручання,але я навіть не намагалася.

–Ми його знайдемо,не хвилюйся–погладжуючи моє волосся рукою,спокійно промовив хлопець

–Правда?–голосно схлипнула я.

–Правда.

І тут я напевне збожеволіла,бо сама потягнулася до хлопця,щоб він  обійняв мене ще сильніше.

–Оце хіба не Зевс?Мір кивнув у бік одного із густо насаджених дерев.

А там і справді сидів пітбуль,який дивився прямо на нас.

–Зевс!Ти мене знаєш як налякав!·–я ображено глянула на пса,але йому було всеодно,бо він безтурботно махнув головою.

А я дотепер була у обіймах Ратміра.Тому різко відштовхнула його від себе,та намагалася не вимушено говорити.

–Ти не сприймай всерйоз,це я на емоціях.

–Ну я так і подумав.Чого б це я буду сприймати таке всерйоз?–насмішкувато промовив хлопець.

–А ти як тут опинився?

А хіба не дивно,звідки Ратмір знав куди я їду?

–У мене тут друг.

–У лісі?Логічно.

Ну теоретично,якщо його друг перевертень і вони разом виють на повний місяць,то це може бути правдою.

–Ні,у нього дача тут неподалік.

–Ну я так і подумала.