Розділ 12

Дім зустрів мене тишею що свідчило про те що Міра немає.Я передягнулася у свою чорну піжаму із мікрофібри та впала на ліжко, скрутившись калачиком під ковдрою.

Було вже близько дев'яти вечора,коли я прокинулася та наполовину сонною спустилася на кухню,щоб чогось поїсти.

–Поговорити треба.

Я намагалася не шуміти,але мені здалося що хлопець чекав коли я вийду.

–Ммм,Про що?–запитально вигнула брову.

–Аріна,тобі щось заподіяла?

–Ні.

Я робила вигляд що зосереджена на книзі,яка лежала на столі але одним оком я дивилася на хлопця.Він сидів на стільці поблизу мене,схрестивши руки на грудях.

Виглядає як завжди приголомшливо.

–Якщо вона знову до тебе чіплятиметься,то скажи мені.–крижаним тоном процідив.

Я здивовано на нього глянула ,але він говорив серйозно без глузувань,це змусило мене закотити очі практично до неба.

–Ти думаєш я сама не розберуся із цим стервом?Це вона через тебе так поводиться!

–Ревнуєш?–Мір голосно розсміявся.

Я  пирхнула.Я ж його не ревную?Напевно.

–Не мрій.

–Серйозно?

–Доречі,нам варто обговорити нюанси та правила під час спільного проживання.–зібравши волосся у хвіст,промовила я.

Я простягнула хлопцю аркуш на якому написала правила сама.

–Не чіпати книг?–кретин скривився.

–Так!

Знаєте, що я робила практично весь час коли у мене була депресія?Читала книги,тому це тепер частинка моєї душі,яку Мір колись забрав разом із собою коли пішов.

–Окей,я згоден.Але тут стільки правил що я не знаю чи запам'ятаю.–сарказтично промовив хлопець.

–Запам'ятаєш,я до себе а ти собаку погодуй.–байдуже виплюнула.

–Я не буду.–тон Міра став звично байдужим.

–В тебе нічого не можна попросити.–стримано промовила,та пішла по пакет з кормом у вітальню злісно глянувши на Рада.

Погодувавши собаку,я вже не застала Ратміра у кухні,найімовірніше він пішов до себе.

Я теж відчула втому,попри те що довго спала вдень,тому піднялася у свою кімнату на обійнявшись із пітбулем ми разом заснули.

Я прокинулася приблизно о четвертій ранку,з відчуттям того що чиясь гаряча рука лягла мені на живіт,я  розплющила очі та побачила Ратміра,який стояв над мною.

–Що ти тут робиш?Правила забув?––я швидко підхопилася з ліжка і не врахувала того,що була одягнена у короткі шорти та топ.

–У мене у кімнаті лежить книга,я можу її викинути?–стримано промовив хлопець.

Реально?Він вдерся у мою кімнату о четвертій ранку ,щоб спитати про книгу?

–Нащо тоді було мене мацати?–я ледве стримувала свій гнів.

–Ти про що?Я навіть пальцем тебе не торкнувся.

–Іди геть.

–Що?

–Я сказала іди геть!

Мені здалося,чи він мене справді лапав?