Розділ 5

Ми розчаровуємося у людях тому, що вони не здатні заради нас на те,нащо ми здатні заради них.

©Мілана Карпенко ©

   Наступного дня мене вже чекала довга дорога. 
Але я побачила вишневий сад,де цвіли ніжні білі квіти,запах яких я дуже люблю!

Цілком дорога до Києва пройшла непогано.Я читала книгу''Покинь якщо кохаєш''та трішки дрімала.

Коли ми прибули у Київ то спочатку  поїхали у дім батьків,бо  я вирішила допомогти  мамі з організацією, а потім я поїхала у мій новий дім де було нереально круто!

Хоч мама казала що я буду жити з нею,але Сергій вмовив її дати мені шанс самостійно жити та приймати рішення.

Тому тепер я житиму сама.
Протягом усіх цих двох днів я організувала дім своєї мрії. Коли закінчила то з усмішкою глянула на результат і зрозуміла що треба поїсти,але продуктів я не взяла,а в холодильнику як і очікувалося повісилася миша.

Тому вирішила попрямувати до першого ліпшого супермаркету, який знаходиться зовсім під моїм  домом.

Але коли я висмикувала ключа із своєї квартири я побачила.
ЙОГО.

Чорт!
Магазини відміняються мені треба заспокоїтися.
Зайшовши у дім я заварила собі теплого чаю та думала як жити далі.

Добре що хоч мене не побачив.

Але він навчається далеко звідси!

Це неможливо!
З такими думками я  заснула.
А коли прокинулась то зрозуміла що сьогодні треба буде зареєструватися у універі. 

На збори я багато часу не виділяла,вдягнула свій стандартний одяг і поїхала. 
Адресу мама мені вже скинула. 

Якщо чесно я трошки хвилювалася, оскільки я давно хотіла потрапити  в той навчальний заклад і тепер стоїть одне запитання чи в мене взагалі приймуть туди.?

Запитала у якоїсь тітки куди мені йти І вона показала мені в один із вишикуваних у рядок кабінетів.
–Добрий день–тільки як я зайшла я почула голос кремезного чоловіка,який змусив мене здригнутися.
–Добрий.
–Карпенко?
–Так–я намагалася бути серйозною. 

–Ми на тебе чекали,тут підпиши.
Той 

чоловік простягнув мені аркуш та ручку.
Ознайомившись з документом,я підписалася де це було необхідно.

–аудиторія 4.
-дякую.
Що ж будемо шукати ту аудиторію і починати нове життя вже без МІРА.

Знайшовши потрібну аудиторію,я побачила що людей не так багато,тому був великий вибір стосовно місць.
Довго не думаючи я сіла на один з останніх рядів.Саме у кінці я буду почувати себе зручно

Майже на останніх хвилинах до пари біля мене сіла дівчина з рудим волоссям.Вона виглядала так мило що це змусило мене посміхнуся.

Я старалася уважно слухати вчителя,але тут почула голос тієї дівчини.
–Привіт,ти  тут новенька?–вона повернулася до мене та почала розглядати
–Так.

–Ти напевне тут нічого не знаєш,давай я тобі на перерві все покажу.
–Було б...–але я не встигла договорити як до нас звернувся викладач.

–Вельська,Карпенко ви зараз на парі!-викладач суворо подивився на нас через свої окуляри.

Ми з дівчиною швидко замовчали та почали зосереджуватися на матеріалі який він нам пояснює.
Коли пара закінчилася вона сказала що покаже кафе яке тут є поблизу.

Коли ми зайшли в приміщення мені так сподобався декор,що я була просто у захваті!

Я любитель мінімалізму,ніколи не бачила сенсу в купі дорогого декору.

Зробивши замовлення ми почали розмовляти.
–Ой точно а тебе як звати?–Я запитально подивилася на дівчину та почала їсти свої панкейки.
–Ярослава, а тебе?
–Мілана.

–Я тут звернула увагу на одну деталь –дівчина звузила очі,і на мить мені здалося що це справді щось важливе.
–Яку?

–Твоє прізвище Карпенко?
–Ну так.У моєї мами новий чоловік,раніше у мене було інше призвище.–я звикла чути подібні запитання після того як поміняла прізвище.

–У тебе прізвище так як у Радміра

–У кого?
–Ну Радміра.Його ще називають ''мрією всіх дівчат''
Він раніше в футбольному ліцеї вчився але тепер тут,на юриста.

От доречі він.
Я до останнього сподівалася що це тупий збіг,але  ні, коли я повернулася у сторону, в яку дивилася дівчина,я зрозуміла, життя нікчемне.

У світі близько 8 мільярдів людей,тоді чому я зустріла його,після 5 років розлуки?

Але Ратмір швидко пішов,тому якимось дивом мені вдалося непомітно піти на наступну пару.

Коли ми прийшли у потрібну аудиторію то нам сказали що заняття відмінили.
І от і добре–подумала я.

Чомусь якщо не думати про те що на іншому поверсі вчиться кохання всього мого життя, то я рахую цей університет схожий на той ,у якому я раніше вчилася.

ЧЕРЕЗ ДВА ТИЖНІ 
З Радміром ми зовсім не бачимося.Я так класно відчуваю себе у цьому університеті!

Я ще я дізналася що батьки Адель раді її новому хлопцю.

Правда тільки Віка не дуже рада цій подорожі,все це через Динара,але нічого, я вірю що в їх все буде в порядку.

Сьогодні знову новий день у універі.
На збори багато часу не виділяю.Вдягаюся по стандарту.

Я вже зрозуміла що дівчата які вдягнені у звичний одяг прийшли отримати освіту.

А ті що вдягаються у сукнях якщо звісно,їх так можна назвати через довжину,шукають собі хлопця,або хочуть комусь сподобатися.
Пробачте,але я не розумію таких дівчат.

Він роздумів мене рятує те ,що мені вже час на пари. .
У мене є права та своя машина то чого б не їздити на їй?

Рахую що водій —це лишня витрата грошей,якщо у мене є машина і я вмію водити.

–Привіт–ще з вхідних дверей мене зустріла Ярослава.
–Привіт.Ти у курсах що у нас сьогодні 4 пари?
–Ага,нажаль.

Після закінчення пар,я зрозуміла що хочу прийти додому та плюхнутися на ліжко.

Тому зібрала речі та поспішила ,але коли я йшла до машини у мене врізався незнайомий хлопець.