Розділ 4

Я вже досить доросла щоб самій приймати рішення.

                                                                ©Мілана Карпенко©

Прокинувшись коли світало,я спустилася на кухню щоб приготувати собі свого улюбленого цикорію

.

Для мене ранок це найулюбленіша пора доби,через те що я прокидаюся з новими думками,та піднесеним настроєм.

Звісно так буває не завжди.

Але сьогодні я прокинулася з напрочуд хорошим настроєм,тому взявши склянку з напоєм я всілася на дивані у вітальні.

Просто кайфуючи від того що поки мені норм,я не почула як до мене підійшла мама.

–Лано,ти не снідала?Я приготувала панкейки,бо Олена до сих пір на лікарняному.

–Ма'дякую,я не голодна.

–Ну тобі не буду відтягувати,нам треба серйозно поговорити.–у голосі мами були нотки хвилювання.

–Так,про що говорити будем?

–Ми переїжджаємо до Сергія в Київ,хочеш ти цього чи ні!–тон мами,миттю перетворився  на диктаторський.

–Мені добре у Дніпрі!Тут мої друзі,знайомі та

 університет!Ти не можеш так із мною вчинити!- я була дуже зла!

–Ти поїдеш,я ще змалечку давала тобі свободу,тому хоч раз послухай власну матір!

–Я вже досить доросла щоб самій приймати рішення!Мені 19 а не 8!

–Серйозно?Ти поїдеш!І переведешся у той Київський університет який хотіла!

Я не витримую стільки тиску,тому іду в коридор,хапаю ключі від своєї машини та іду в університет до Віки,її підтримка мені зараз дуже треба.

Коли я приїхала до універу у подруги була перерва.
Підійшовши до парку поблизу універу(вона там була на даний момент),я побачила що з нею сиділа Адель.
–Лана!Як ти тут?

А ти знову універ прогулюєш?–Адель миттю підбігла та обійняла мене.
–Та ні,я там тепер не навчаюся.

А ти взагалі то прогулюєш.– я іронічно підняла брову.
–Ні,в нас пари відмінили.–подруга почала демонструвати свою посмішку.

Так стоп!Чого ти не навчаєшся?Що за жарти?
–Я переїжджаю,до Києва.

–В сенсі?Ти серйозно?–тут у розмову ввійшла Віка
–Я буду жити в столиці України.

Мама так вирішила.
–Як?Де та Мілана яка наперекір усім гори зверне?
–У Києві і є той  університет у який я так хотіла потрапити.

–Ти про той.Тепер ясно чого ти не довго  сперечалася з мамою.–у Адель на обличчі засяяла посмішка.
Ну раз ти переїжджаєш,то не зможеш поїхати разом з нами у Турцію?

–Турція? Нажаль ні.
Але чого ви захотіли поїхати зараз?–я схрестила руки та грудях та чекала відповіді.

–Ну дивися,універ почекає,бо так як я у фінансовому,а Віка у художньому вчимося, у нас будуть канікули.–промовивши це подруга додала:Ми не дизайнери у яких тільки літні канікули а весняних немає.

До того ж я хочу познайомити рідних з Єгором.
–Адель?
–Ну що?
–Ти впевнена що з ним у тебе все серйозно?

–Впевнена.
–Ну тоді добре.

–Ой дівчата я засиділася мені треба їхати маю справи бувайте.

Побачивши як подруга дочекалася таксі та поїхала у справах я звернула увагу на Віку яка сиділа з задумленим обличчям.

–Розповідай– побачивши що мою подругу ''номер два''щось непокоїть я почала допит.

–Що розповідати?–тепер дівчина звернула на мене увагу.

–Яка твоя проблема?

–Динар.
–Ясно.Як на ту ситуацію відреагувала Адель?
–сказала що він покидьок.

І тут я побачила як маленька крапля сліз тече по обличчю подруги.

–Гей Віка ти чого?У мене теж все не дуже ок.
Я взагалі зустріла одного засранця який теж раніше

 зробив мені боляче.
–Радомир?
–Ага

І тут я побачила як подруга засміялася а потім промовила.

–Чому ми з тобою такі нещасні в коханні?–Віка подивилася запитально на мене.

–Ох незнаю,може кохання просто не існує?.–я зробила фальфиву посмішку аби заспокоїти подругу.

Віка завжди була тиха та мила але та ситуація її дещо змінила.

Після того ми ОБОЄ трохи заспокоїлися,та пішли гуляти.
Потім Адель зробила деякі справи,та знову приєдналася до нас.
Мені було так приємно проводити з ними час,я знаю що після переїзду ми будемо бачитися рідше,але дружба у нас точно не закінчиться.

Попрощавшись з дівчатками я поїхала додому.
Знаю я повела себе неправильно коли поїхала нічого не сказавши мамі.

Але вона знає що я дуже імпульсивна і можу приймати необдумані рішення.

Повернувшись мами вдома небуло,напевне теж з друзями прощається.

Мене дуже цікавила доля маминого бізнесу,але мені здається що вона впорається і сама.

На наступний день я прокинулася і мама вже приготувала мені мій улюблений цикорій.

–Донь,ти вибач мене,я повинна була сказати тобі це раніше.–почувши це, я почувала себе дуже погано
–Мам,і ти мене вибач.

Ми дружно поснідали  та мама сказала що вже час збирати речі.

Самі збори займали довгий період часу. Поки я зібрала взагалі весь одяг всі свої меблі пройшов майже весь день.

Звісно нам допомагав Сергій.

Я й не знала що переїзд так втомлює.
Але мене підбадьорювала та новина що з Міром я бачитись буду взагалі НІКОЛИ.

Після  такого,тяжкого дня де ми з мамою збирали всі речі я лягла спати у пустій кімнаті.

І була здивована що це відбувається зараз із мною.
Я покину своє рідне місто!