Пролог

- Та невже?! - мої губи розтягнулися в глузливій усмішці.  - Спробуй!

Він мовчки наблизився до столу, висмикнув довгі шипасті стебла, поламав їх і кинув на підлогу, потолочивши червоні пахучі пелюстки мого улюбленого сорту троянд. Туди ж вихлюпнулася і вода з вази.

Після цього посудина вернулася на ажурну скатертину.

- Я сказав. Цього. Тут. Не. Буде, - процідив крізь зуби й попрямував до дверей. - Запам'ятай на все життя: я не повторюватиму, - кинув через плече і розтанув у пітьмі, голосно шваркнувши дверима.

Я спустилася з крісла і заплакала.

- Ненавиджу його! Ненавиджу! – кричала, стукаючи кулаками по мокрій підлозі.

Навіщо мама так вчинила зі мною? Для чого вийшла за батька цього негідника? Грошей їй захотілося? Розкішного життя? Кохання?!

Чому хотіла вона, а страждати маю я?!

Я витерла солону доріжку, що бігла по щоці, і повільно звелася на ноги. Зібрала з підлоги колюче зелене ошмаття, яке колись буяло красою, і, стиснувши зуби, похапцем залишила вітальню. Піднявшись на третій поверх, знайшла кімнату цього негідника.

Як шкода, що вона була замкнена!

Але рішення знайшлося досить швидко - я поквапом застромила в ручку довгі стебла та миттю розвернулася, щоби піти.

Хоча… Ні, постривай, це ще не все.

Заледве повернула голову та плюнула на гарний різьблений метал, за який щодня бралася ненависна рука.

Ось тепер точно все. Можна йти.

Я втекла на другий поверх і замкнулася у себе.

Нехай тільки спробує сунутися до мене зі своїми претензіями. Я йому всю пику роздеру.

Просто з його гарних карих очей і почну.

Тільки він сьогодні ночувати додому взагалі не прийшов.