12 Аліса

Прокинулась я рано від стуку у двері. В голові туманилось, все тіло боліло. Давались в знаки стреси й позапланові фізичні вправи. Навіть чомусь сумнівів не було, що двері нахабно вибиває Богдан. І що йому треба в таку рань як восьма година ранку?
Тим більше що він десь віявся ще півночі. Мене завіз і кудись поїхав. І скільки я не прислухалась од звуків порожнього будинку так і не почула, як він повертається. Напевно знову на якісь гульки подався. А ось тепер надумав мене розбудити!
- Чого тобі? - ривком відкриваю двері. І завмираю.
- Привіт, красуне! - на порозі стоїть Марк. Увесь такий гарний, зачесаний, прилизаний, в білих шортах і майці, що ладно обтягує його торс. - Скучала? Я не можу до тебе додзвонитись, до Богдана теж. Ну він напевно спить після вчорашнього, а за тебе я почав хвилюватися!
- Привіт, - мені стає соромно за вороняче гніздо на голові й опухлі очі. Навіть перед Тімом я в такому вигляді не показувалась, а ми жили разом. - У мене телефон зламався. А ти що тут робиш?
- Рятувати тебе прийшов від старої гримзи! - Марк переступає поріг і зачиняє двері. - Тихо. вона там внизу порядки наводе.
- Хто? - тупо перепитую і берусь за гребінець.
- Баба! - гучним шепотом пояснює Марк. - Я як зайшов відразу зрозумів, що справа пахне смаженим. Вона там реально щось смаже - чи пиріжки свої, чи оладки… Вона мене не бачила. Я відразу до тебе.
- Ти ж не пропонуєш мені ховатись від Богданової бабусі? - дивуюсь я.
- Ну знаєш, краще б не показувалась їй на очі. Зіпсований настрій - гарантовано.
Я пригадала вчорашню”теплу” зустріч, і мусила погодитись з Марком. Але що ж тоді робити? Ховатись в кімнаті, допоки старій не набридне сидіти в будинку? Не серйозно. Тим більше що я снідати хочу. І взагалі чому я маю боятись якусь бабцю?
- Марку я звісно вдячна за турботу, але я б воліла вийти випити кави…
- Чудова ідея! - він одразу просяяв. - Я знаю тут недалеко гарну кав'ярню, яка вже працює! Ходімо! - і тягне мене до балона.
В цю мить знизу ще і голос лунає:
- Бодику! Вставай, бабуся приготувала тобі сніданочок!
Я пирскаю зо сміху. І без опору даю Марку витягнути себе на балкон. Але далі не розумію що він задумав.
- Сюди! - він тягне мене до гілки що росте прямо під балконом.
- Стривай! - гілка не здається мені надійною. І я  піжамі! - Я маю хоч переодягнутись!
- Ви що там творите?! - чого я не врахувала так це те що вікна Богданової кімнати теж виходять в один бік з моїми. І що він почує шум. - Марк! Ти якого хріна робиш з моєю сестрою?!
- На каву її запрошую! - відповідає Марк.
А я повертаюсь до Богдана, який стоїть біля перил в одних боксерах і втрачаю здатність мислити. Тіло у нього прекрасне. Під гладкою шкірою перекочуються м'язи. Він схожий на античного бога. Дуже злого.
- Ти вкрай охрінів! - Богдан в один стрибок долає відстань між двома балкончиками й тепер у нас стає дуже тісно. - Аліса, марш в кімнату! Тебе зараз всі сусіди майже голу побачать.
Брат заганяє нас з Марком як курчат в кімнату. Я почуваюсь дуже ніяково. І нехай я не гола а в майці і шортах, проте ситуація як в дешевому серіалі. 
- Ви гірше малих дітей! - продовжує насідати Бодя. - Що ви тут робили, поки я спав?
- Нічого, - відповідаю я. Але Бодя дивиться звинувачувально на Марка. А той навіть не збирається полегшувати моє становище, тільки нахабно усміхається, даючи Богдану привід зробити які завгодно висновки.
- Тобі яка справа що я роблю з дівчиною в її кімнаті? - з викликом питає в Боді. - Раніше тебе це не цікавило.
- Раніше ти не підкочував до моєї сестри! Я за неї відповідаю!
- І що?
- Припиніть! - не витримую я. - Це…
- Помовч! З тобою я ще поговорю! - підвищує голос Богдан.
- Бодику! - двері в мою кімнату прочиняються і на порозі постає стара з тацею в руках. Таця театрально падає на підлогу. - Ой горе яке! - волає баба гарно поставленим голосом, так що напевно всі сусіди почули. - Оргію влаштували! Оргіююююю!
- Ба!
- Я була кращої думки про тебе! А ти роздягнутий і ця… і … ой щось мені погано! - баба тулиться до одвірка. Але картинно знепритомніти у неї не виходить. Тому баба продовжує лаятись і голосити. - Звабила мого Бодика. Погубила… прийшла біда звідкіль не чекали! Де вони взялися на нашу голову. Спочатку одна, а потім і її поріддя проклятуще…
- Ба, ти не так все зрозуміла!
- Я що перший день на світі живу? Що тут розуміти, якщо в спальні дівки двоє голих мужиків?

- Припинить! - я стискаю пальцями скроні іледве втримуюсь щоб не закрити вуха. - Припиніть цей чортів фарс!
Авжеж мій заклик тоне в стогоні баби. Я йду з кімнати, притискаючись повз жінки. Треба ж було так вляпатись. В усю цю історію. Але я, здається знаю прекрасний вихід як позбутись цього становища.
- Марку! - кличу від сходів.
Той йде за мною, а от Богдана перехоплює баба Ліда. Ну і прекрасно. Нехай два найжахливіші представники цієї сімейки там з'їдять одне одного.
Я виходжу на вулицю і сідаю на гойдалку. Вітерець обдуває мої ноги.
- А я казав тобі лізти на дерево, - сміється хлопець.
Я його гарний настрій не поділяю. Напевно всі сусіди чули бабині крики. Що вони тепер про мене будуть думати?
- Марку, позич мені грошей, - стискаючи кулаки до білих кісточок, вичавлюю з себе я. Як низько я впала.
- Скільки? - недбало питає він.
- Ну не знаю, - я прикидаю скільки мені треба на квартиру в Харкові, на те, щоб жити місяць… А мені ще треба в СПА - шкіра тут он огрубіла, волосся від сонця на солому схоже. - Тисяч сорок-пятдесят, не більше.
- Дякую звісно, що ти такої високої думки про мої фінанси, але звернись з цим проханням краще до Богдана, - відповідає Марк. - Зате я можу пригостити тебе кавою.
- Тобто у тебе немає таких грошей? - кривлюсь я. Чомусь мене охоплює злісне розчарування.
- Про що ви тут шепочетесь? - до нас приєднується похмурий Бодя. Він встиг натягнути шорти.
- Ні про що, - відповідаю я.
- Твоя сестра просить позичити їй грошей, - розбовкує все Марк.
- Втекти надумала? - з розумінням питає Богдан.
- Так! Міг би й сам мені дати грошей, ти ж мене терпіти не можеш, як і твоя бабуся.
- А у мене є ідея! - він сідає в плетене крісло так що те жалібно рипить. У, кабанчик на бабиних пиріжках виріс. - Давайте всі поїдемо в Харків і виведемо ту тітку на чисту воду!
- Як? - скептично питаю я. Ідея, що Бодя буде зі мною в одному місті мені категорично не подобається.
- Ще не придумав…
- Бодику! Я на море! - кричить від порогу баба. - Пиріжки на столі! Сподіваюсь коли повернусь цієї хвойди вже в нашому будинку не буде!
- Це не ваш будинок! - бурчу я собі під носа.
Як мама її терпіла? І головне - заради чого? Потім повертаюсь до брата. Ловлю на собі його задумливий погляд, від якого на оголених стегнах виступають сироти. Що він там такого на моїх ногах побачив?
- Просто дай мені грошей і я поїду геть! - опускаюсь вже о відвертого жебрацтва. Та начхати. Про моє сумне становище він і так знає. А заради того, щоб опинитись вдома я готова вже принижуватись.
- Мама мені голову відірве, якщо я тебе відпустю, - відповідає Богдан. Тепер його погляд зосередився десь в районі моїх грудей. І тут я розумію що моя майка занадто простора, Богдан сидить збоку і дивиться у виріз для рук на мою оголену цицьку.
Я червонію від маківки до п'ят!
Осмикую майку. Але збити себе з толу не дозволяю.
- Я не маленька зі мною няньчитись!
- Сказала людина яка збиралась тікати з дому через вікно.
- Та від твоєї бабці будь-хто забіжить.
- Не треба ображати бабусю. Вона мене любить. По-своєму, - Богдан встає. проходжується газоном. Я спостерігаю за його рухами - впевненими й плавними. Наче в танці. А він пропонує: - Батьки скоро повернуться і я сам відвезу тебе в Харків. Заодно і розберусь там на місці.
- Ну раз ми все вирішили, - потирає долоні Марк, - то нумо снідати і на пляж. Там сьогодні турнір з волейболу.
- Ти ще тут? - відразу вишкіряється Бодя.
- І навіть не збирався нікуди йти, - усміхається у відповідь Марк.
- Ти не будеш мутити з моєю сестрою! - бачу як Бодя дратується.
- А чого це ти розкомандувався? - я пригадую наш вчорашній поцілунок. Фу. І сталось же таке. Невже Бодя тепер собі щось напридумував? - Ти мені ніхто. А я вільна дівчина!
- Я за тебе відповідаю! - Богдан підкрадається ближче.
- І чим же я не такий для твоєї сестри? - стає врешті серйозним і Марк.
- Та всім! - Бодя стискає скроні, ніби у нього болить голова. - Ти абсолютно не серйозний! Тобі це на кілька днів розважитись. А ця дурепа потім буде плакати. А мені її втішати.
- А якщо я скажу, що Аліса мені справді дуже подобається і я маю серйозні наміри? - складає руки на грудях Марк і дивиться на Бодю з-під лоба.
- Агов, хлопці, ви про мене не забули? Може варто мене запитати, чого хочу я? - озиваюсь до цих цапів, які вже готові бодатись.
- Зачекай, - огризається Бодя.
- Та йдіть ви! - я забираюсь від них геть.
Звалились на мою голову. Один без грошей. Інший командує. Теж мені альфа-самці.