11 Богдан

Керувати кафешкою я вчився з підліткового віку. При цьому розуміння у мого тата було специфічне - я був на підхваті, щоб батько міг економи гроші на персоналові. Тому мив посуд, розносив таці й приймав замовлення.
Пізніше, коли з забігайлівки з комплексними обідами”Вербиченька” перетворилась на модне кафе батько довірив мені більше, проте з малечку я засвоїв одне правило - якщо хтось з персоналу хворіє чи звільнився, його робота має бути все одно виконана.
Зараз же у мене болів ніс, голова, я сам не розумів що зі мною коїться, бо враження було таким, ніби я починаю хворіти - при одному погляді на Алісу починало лихоманити.
А отже я сильно хотів додому. І чим швидше ми з сестрою закінчимо миття і прибирання, тим швидше настане той момент коли я зможу спекатись цього нестерпного дівчиська.
Збиту руку щипле від миючого засобу. Дрібниці. Аліса сопе поруч, здмухуючи періодично неслухняне пасмо волосся кольору гречаного меду. І не коричневе і не руде. Якесь бурштиново-прозоре.
І губи свої при цьому робить так… Отак як в кабінеті! Витягує їх трубочкою, ніби готується поцілувати. А мене від вигляду її пелюсток ніби струмом бє. На відстані. Бо хочу ще раз її поцілувати.
Це погано. Хочу сам собі тумаків надавати. Бо геть не розумію своїх бажань.
Я в житті закохувався не раз. Прекрасно знаю, як це відбувається. Спочатку тобі подобається зовнішність людини, ти залипаєш на форми, милуєшся личком. Потім спілкуєшся, і розумієш що хочеш цю дівчину.
З Алісою все не так! Вона мені абсолютно не подобається. Мені ж начхати на її тіло, на те що вона з себе являє. Я маю бути до неї абсолютно байдужим. І при цьому вона викликає в моїй душі якийсь ураган емоцій. Захистити, допомогти, поцілувати, притиснути до себе, вилаяти її! Нічого не зрозуміло, крім того, що стояти поруч з нею добре. От коли вона мовчить і не кидається зі звинуваченнями - сущий ангел. Аби так і було надалі.
Ми закінчуємо з миттям посуду під глумливим поглядом Мустафи. Ну з цим блазнем все ясно. Він підхопив місцеві плітки й думає, що розкусив мою гру. І варто було б відкрити шеф-кухарю очі на особу сестри. Але мені подобається ця розвага. От для всіх буде сюрприз як вони дізнаються правду. Шкода звісно що через свою дурість я втратив Іру. Але я розумію, що шкодую я за інерцією. Бо за Іриною бігав кілька місяців. Тільки й того.
- Ходімо. - наказую Алісі. - Мене вже все дістало.
- Я тебе не тримала, - відповідає вона.
- Ти можеш не сперечатись хоч іноді?
- Можу, коли ти кажеш щось розумне я цього не роблю. Але, - театральна пауза. - Я ще від тебе нічого розумного не чула.
Утримуюсь від того, щоб схопити дівчину за руку. І від того, щоб піти геть теж утримуюсь. Вже сьогодні з цим налажав. Але одна річ залишити Алісу на турбазі - і зовсім інша серед ночі біля кафе. Ще хтось знову причепиться.
Дісталась же мені морока на голову. Рахую дні коли батьки повернуться і самі будуть її няньчити.
Вона повільно плететься за мною до стоянки. А я тихенько радію, що хоч Марк десь завіявся. Якби він знову заявився на своєму дрицаклеті покатати Алісу я б і йому в пику дав.
- НІ! - виривається мимо волі з горла крик, коли я бачу свою лялечку. Прямо на її капоті видряпане нецензурне слово. Я кидаюсь до машини й ледве не плачу від люті. - Моя ж ти маленька!
Проводжу пальцями по зідраній червоній фарбі.
- Вандали бездушні!
- А я казала, що їх не можна залишати безкарними, - склавши під грудьми руки заявляє сестра.
- Помовч, - відповідаю я, опановуючи себе. - Ці покидьки ще поплачуться.
Видихаю. Автомобіль дуже шкода. Я цінував свій спорткар і пишався ним. І те що зробили вандали просто не вкладається в моїй голові. Але якщо вони думають, що я не знаю де їх знайти - помиляються.
Сідаю в машину і вказую Алісі на її місце. Треба завести дівчину додому.
Вона і справді мовчить. Щастя яке. Повертаю голову на світлофорі до неї, і бачу що причина її мовчанки банальна. Аліса заснула. Уві сні вона була такою беззахисною. Юною, немов їй тільки шістнадцять.
Я завис роздивляючись її обличчя, так що ззаду хтось нетерплячий посигналив. Хто б це робив посеред ночі - явлення не маю. Всі вже або п'яні або сплять.
Біля дому я задумався - будити сестру чи віднести на руках? Навіть не знаю, чому другий варіант мені в голову прийшов. Я так розсердився на себе через подібні думки, що зовсім не лагідно штовхаю дівчину в плече.
- Прокидайся, принцеса! - бурчу я. - Чеши в хату.
Аліса розплющує злякано очі. Зі сну - великі, з чорними проваллями зіниць. Кліпає довгими віями. Так що мені відразу стає соромно за грубий тон.
Вона вискакує з машини. А я відкриваю усі вікна, щоб з салону якомога швидше вивітрився її запах - відчуття присутності дівчини нервує і викликає бажання піти за нею в будинок.
Проте замість того я дістаю телефон і починаю обдзвонювати знайомих. Псування моєї автівки не має минутись безкарно.