6 Аліса

Зранку я розумію дві речі - робота колись мене уб'є. І друге - їздити на мотоциклі це вам не в автомобілі. А все тому, що у мене болять всі м'язи тіла. І особливо внутрішня поверхня стегон, які я аж занадто напружувала намагаючись не вилетіти з сидіння. Сподіваюсь у Марка немає синців.
Я сповзаю з ліжка, трішки розминаюсь, мріючи про масаж. На годиннику вже десята ранку і пропущений дзвінок від адвоката. Тремтячими пальцями перенабираю його. Але в трубці лише довгі гудки.
Я нервую. А раптом батька вже випустили? Та СМС мене розчаровує “Не можу розмовляти. Суд відклали”. Ну що за дурня?
І головне - чому я досі не зайнялась пошуком винуватця всіх бід? Такими темпами я досиджусь в цьому селі, поки тата запроторять за ґрати! Швиденько набираю повідомлення адвокату: “Вишліть всі матеріали справи на мою пошту”.
Принаймні ознайомлюсь з тим, що є на батька у слідства. Не впевнена, що щось зрозумію, адже навчаюсь я не на юриста. Проте з чогось треба починати.
“Навіщо?” - приходить від адвоката.
“Хочу почитати!”, - умисно ставлю знак оклику. Зрештою чому він мене розпитує про щось?
“Ви не сторона у справі”, - відписується мені цей козел.
“І що?”
“Я не можу вам надавати дані слідства”.
Злюсь. Так і йду роздратована в кухню, не уявляючи як можна вплинути на довбня, що позбавляє мене єдиної можливості допомогти батькові. Навіщо це йому? Що він там охороняє?
Здається у мене голова розвалиться як кавун, від спроб втямити мотивацію найнятого за наші з батьком гроші спеціаліста.
- Я сховав пательню про всяк випадок, - зустрічає мене за столом Богдан. - Бо у тебе такий вигляд, наче ти мене вбивати йдеш.
- Заспокойся, сьогодні моя кровожерливість направлена не на тебе, - відповідаю брату. - А ти чому не на роботі?
- Бо сьогодні субота і я маю право вийти туди ближче до вечора, - відповідає він.
Здається це перше спокійна розмова між нами за увесь час мого перебування в цьому домі. Я настільки здивована, що не знаходжу слів. А тому вирішую що краще поїсти, поки Богдан не почав псувати мені апетит. Проте проблема мого невміння готувати залишається невирішеною.
Я озираюсь на кухні. І мій погляд падає на тостер. Прекрасно. Вже не спалити хліб я якось зумію.
Дістаю з холодильника мед, він прозорий, густий як карамель. Доводиться докласти зусиль, щоб набрати з банки в ложку. Але мені подобається його вигляд - зовсім не такий, який ми звикли купувати в магазині. Кладу цілу ложку на гарячий хліб.
І тут стається неочікуване. Мед швидко тане, і починає стікати з усіх боків.
Я спритно облизую пальці, щоб краплі не потрапили на футболку.
А потім… чорт! Я помічаю обличчя Богдана, який невідривно спостерігає за моїми діями. Навіть чашку зі своїм напоєм до рота не доніс. І очі у нього такі темні, що в них можна втонути, як в Маріанській западині. В моєму животі щось бринить і перевертається. Я хочу припинити цей безумний зоровий контакт, але не можу.
Ми ніби зв'язані неидимими нитками зі зведеним братом, і від цього відчуття серце пришвидшує ритм, груди наливаються, а я … сама не знаю чого хочу.
Тишу, що запала між нами порушує телефонний дзвінок.
Магія зникає. Я хапаю смартфон, бачу що там адвокат і поспіхом підіймаю слухавку.
- Алісо Олегівно, добрий день, - максимально ввічливо говорить співрозмовник. - Перепрошую, що не зателефонував відразу. Я був в судовому засіданні. Хочу просити вибачення, що не можу виконати ваше прохання.
- Але чому?
- Адвокатська таємниця. Розумієте? Такі правила, що навіть вам я не можу надати документи, хтозна-кому ви їх покажете і як це вплине на слідство.
- Та не збираюсь я їх нікому показувати! Мені б самій почитати в чому звинувачують батька, - я машинально встаю з-за столу і починаю ходити по кухні.
- Спочатку всі так кажуть, а потім мої висновки спливають в інших адвокатів!
- Так ви за це переймаєтесь? - відчуваю, що “прозріла”. То цей гад просто боїться що я знайду іншого захисника?
- Я турбуюсь про свою репутацію і не хоче нашкодити вашому батькові. Сподіваюсь ви не триматимете на мене образи. Гарного дня.
Він відключається. Я різко повертаюсь до столу і ледве не втикаюсь носом в Богданові груди. Він що стояв за моєю спиною і слухав?
- Не рухайся, - наказує братик.
- Що? - змахую рукою, щоб відштовхнути його.
- На тобі оса, - пошепки якимось хрипким голосом повідомляє Богдан.
- Так прибери її! - відповідаю теж пошепки. І ціпенію.
- Щоб вона мене вкусила?
- Ти що злякався?
- НІ! Але ти сама винна що перемазалась в мед.
- Я не замазалась!
- А ось це що? - брат торкається моєї щоки пальцем. Мене бє струмом.
Я скрикую, і відскакую. І тепер справді чую гудіння над вухом. На мене і справді сіла комаха.
- Не рухайся, дурепа! - командує брат. - Зараз я заберу її рушником.
Він знову підходе близько. Чомусь мене більше бентежить те, що Богдан порушує мій особистий простір, ніж комаха на волоссі. А мало б бути навпаки.
Я відчуваю його запах - чоловічий, мускусний, і трішки терпкого парфуму. І у мене йде обертом голова.
Живіт наливається нестерпним жаром. Богдан простягає руку до мого волосся, і перехоплює пасмо. Смикає разом з осою, та я не відчуваю болю. Бо вся моя увага прикута до його обличчя. Підборіддя з легкою щетиною, напевно дуже колюче, якщо він торкнеться мене. Але мої губи ниють від бажання відчути цю колючість.
- Не дивись на мене так, - бурмоче хлопець. - Бо посаджу осу назад.
- Ти її вже розчавив, - відповідаю я. Напевно у мене якась хвороба, бо я тремчу як від застуди. Між мною і ним відстані менше долоні. І це мене хвилює.
- Алісо, чорт забирай, - приречено каже Богдан, і запускає пальці в моє волосся, змушуючи мене підняти голову до нього ще вище, і дивитись не на його губи, а в очі.
Там бушує справжній шторм. І я тону в його вирах. Хлопцеві пальці роблять мені боляче й одночасно приємно, я кладу руку Богдану на плече, зачарована ним. Здається ще мить і наші губи зустрінуться. Втретє. По справжньому.
Але ні. Вхідні двері гучно грюкають. І ми відскакуємо одне від одного як обпечені.
- Бодику! Ти тут? - скрипить старечий голос. - А дивлюсь не зачинено. Хіба так можна? Хто завгодно можу зайти й винести з хати все! - я повертаюсь до дверей кухні, і перед мною постає дорідна жінка в старому халаті. В її руках якийсь пакет. Вона колючим поглядом окидає мене і хитає головою. - А я тобі пиріжечків напекла, - знову звертається до Богдана. - Геть же не їсиш нічого.
- Ба, я працюю в ресторані, - зітхає Богдан.
- Знаю я вашого турка, набодяже таке, що тільки отруїтись, - відповідає бабця. І я не можу з нею не погодитись. Але всю мою приязнь як рукою знімає, коли чую наступне.
- Ба, познайомся, це Аліса, мамина донька від першого шлюбу.
- Краще б я здохла. ніж дожила до цього дня, коли її побачу! - бурчить баба. - І не смій називати ту профуру матір'ю в моїй присутності! Пиріжки он краще їж, ти й так худий як тріска. А все вона - голодом тебе море. Ти ж у мене рум'яний був як пиріжечок, а що вона з тобою зробила? Закатувала.
- А ви власне хто? - подаю я голос, вражена до глибини душі тим, що жінка так відзивається про мою матір. Несподівано Богдан теж не поспішає кидатись на захист мачухи. Хоча ще вчора розпинався яка вона йому дорога.
- Не пам'ятаю, щоб тобі голос давали, - бурчить баба. - Господи, всю кухню загадили. - її погляд зупиняється на моїх тостах і вона накидається на Богдана: - Це що мед? Той самий з липи, що я для тебе купляла? І чого ти його не зїв до цього часу?
- Бо не люблю солодке, - відповідає Богдан. Дістає з кулька пиріжок, надкушує, з якимось приреченим виглядом жує. - Дуже смачно, ба.
Але жінка не стає добрішою.
- Тобі збрехати - дорого не взяти, - відповідає вона. - Повірю, як все зїси.
- Ба, я на роботу запізнююсь! По дорозі доїм, - бреше брат. - Може Аліса хоче теж?
- Ні дякую, - відповідаю я.
- Бачу ти геть від рук відбився, треба навідуватись частіше, - жінка сідає на стільчик, і якусь мить дивиться як мій зведений брат жує пиріжок. Потім зиркає на настінний годинник. - Ноги болять, поналивались, спину ломить, задишка, - починає жалітись вона. - А ще ж треба йти торгувати.
- Ну як так хворієш, то краще не йди сьогодні на пляж, - пропонує Богдан. Баба дивиться на нього як на богохульника.
- Ще яйце курку не вчило, - відповідає вона. - Я що дарма з п'ятої ранку на ногах?
- Мені й правда на роботу час, - Богдан прямує з кухні геть.
- Брехло! - бурчить йому в спину баба.
Якщо це мати Богданового батька, то я не заздрю своїй матері з такою свекрухою.