4 Аліса

На кухні я розгублююсь. Насправді я не такий великий кулінар, як мені хотілось. Можу змішати собі пластівців з молоком чи омлет зробити. Але поринувши в шафки я не знаходжу пластівців, які б згодились мені на сніданок. Тож обираю омлет.
Відшукала велику порцелянову миску - мені здалось що в ній збивати яйця буде найкраще: нічого не розхлюпаю. Я мугикаючи під носа і передчуваючи смачний сніданок вбила три яйця, долила молоко і змішала все.
Кинулась шукати пательню. І ось тут мене чекало розчарування - на кухні не знайшлось жодної сковорідки. Я точно пам'ятаю, як поставила свою нічну зброю на стіл! Але її ніде не було.
Ну звісно підступний Бодя її десь сховав не інакше. Я навіть на шафу полізла подивитись, ну не міг він прибрати посуд з кухні взагалі. Завершились пошуки тим, що я зачепила миску з яйцями й та полетіла на підлогу. Від зіткнення з кахлями порцеляна розлетілась на друзки.
- Що тут коїться? - на порозі виникає заспаний Марк.
- Готую, - ледь не з розпачем відповідаю я.
- Цікавий рецепт, - хлопець сонно мружачись роздивляється розлиті по підлозі яйця. - Тобі хіба не казали, що їх краще посмажити?
- Не смішно, - не розділяю його гарний настрій я. - Я їсти хочу.. А той збоченець сховав сковорідку!
- Ну це проблем швидко вирішується, сядь краще від гріха подалі, - Марк впевнено проходить на кухню, безпомилково дістає з потрібної шафки щітку і совок, та починає прибирати друзки від миски.
Мені трішки ніяково, і я рвусь допомогти.
- Хочеш порізатись? - він зводить брови на переніссі.
- Та я не така, - хотіла сказати "розтяпа", але Марк перебиває:
- О, всі дівчата так кажуть, - він здмухує з чола неслухняне пасмо і продовжу прибирання. За мить слідів моєї незграбності не стає.
Марк милий. Це я розумію і мені самій хочеться до нього усміхатись. А хлопець закінчивши прибирати дістає з шафи вівсянку, порається біля плити з виглядом знавця. Ловлю себе на думці, що якійсь би дівчині дуже пощастило вийти за такого заміж. І тут же підкрадається інша підступна думка - а Богдан вміє готувати? Навіщо мені це знати? Проте уява вже малює мого бісячого зведеного брата біля плити в одному фартусі. Щокам несподівано стає дуже гаряче. Я проковтую важку грудку в горлі. Намагаюсь прогнати непрошені фантазії.
- Вівсянка, мем? - перед мною постає тарілка каші, Марк знаходить суниці в холодильнику, і робить нам каву.
Я дивуюсь тому як він швидко приготував усе.
- Дякую, - берусь за ложку. Закочую очі від задоволення. Нарешті смачна свіжа кашка, а не бутерброди. - Тобі б шеф-кухарем працювати, - хвалю хлопця.
- Скоро і буду, - без зайвого зухвальства відповідає він. - Які плани на день? Хочеш покажу тобі пляж?
- Дякую, - я відводжу очі від його посмішки. Чомусь знову ніяковію і згадую як усміхається Богдан. Це дратує. Чому мій зведений брат навіть за своєї відсутності не дає мені спокою? Чому мої думки перескакують з гострої неприязні на згадку про сон, а звідти на відчуття його теплих твердих губ. Розумію, що Марк все ще чекає відповіді. - Я маю вийти на роботу після обіду. А до того хотіла собі якийсь одяг придбати.
- Тут? - Марк знову сміється. - Тут ти хіба що купальник і парео купиш.

- Не думаю, що у мене настільки вибагливий смак, що не підберу собі якісь речі, - відповідаю я.
- Ти просто не була на нашому базарі.
- От саме час навідатись.
- Я з тобою! Не хочу, щоб тебе ошукали.
Я хмикаю. Така собі причина нав'язати свою компанію. Але і не відмовляюсь. Бо насправді уявлення не маю де в цій забурбелівці магазини одягу чи ринок. Ну принаймні Марк мене проведе.
Ми випиваємо каву, і я пориваюсь помити посуд. Але Марк знову делікатно відтісняє мене і завантажує брудні тарілки в посудомийну машину сам. Чомусь ця надмірна турбота здавлює груди. Так поводився мій тато - ніколи не перенавантажував мене. Від цього відчуття, що я неймовірно скучила за батьком, тільки посилюється.
Ми виходимо з будинку, я умисно споглядаю на газон за виноградом - чи не наснилась мені моя нічна пригода? Але ні, на столику безлад. І я розумію все більше, що поцілунок, сварка, бійка і зажимання - все це тепер реальність, яку мені вже не змінити.
- На автівці чи прогуляємось? - питає Марк тим часом.
- Напевно давай пройдемося, - вирішую я. - Хоч подивлюсь куди мене доля закинула.
- Я теж думаю, що тобі краще неквапливо роздивлятись наше селище, - погоджується Марк. - Чим ти до речі займалась до приїзду сюди?
- Вчилась, - між нами нарешті заводиться невимушена розмова. Я обережно розповідаю хлопцеві про своє колишнє життя. Він відпускає жартики про себе. Насправді як я розумію, дивитись в Кирилівці немає на що. Кругом будинки оплетені виноградом, паркани, вивіски про те, що є вільні кімнати чи продається домашнє вино. І напіводягнені люди на вулиці. Хтось квапиться на пляж, хтось вже повертається, тримаючи під пахвою пляжну сумку, мокрий матрац чи рятівний круг. Очевидно Марк повів мене пішки щоб мати час потеревенити в дорозі.
Але я не маю нічого проти. Його компанія досить приємна. Ми виходимо до пам'ятника дівчині з дельфінами. І нарешті звертаємо на вулицю де є магазини. Але Марк не поспішає вести мене до якогось з них.
- Ти маєш побачити спочатку базар, б'юсь об заклад у своєму мегаполісі ти такого не бачила.
- Теж мені здивував, - я пригадую Барабашова. Там я була лише кілька разів чисто з цікавості, бо одягатись віддаю перевагу торговим центрам. Але вважаю, що бачила стихійну торгівлю в усій красі й… так, чорт забирай це ж кораблик із мушлі!
Я забуваю про все на світі й зависаю біля першого ж лотка з сувенірами. З мушель тут роблять все - кораблі, будиночки, людей, прикраси. Це все доволі цікаво. Я переходжу від одної ятки до іншої, роздивляючись то кумедні сувеніри то зроблені з вигадкою і претензією на вишуканість.
Чого на ринку немає, так це пристойного одягу. Все якісь  шорти й футболки з дурнуватими написами. Між тим розумію, що час спливає. Тому зупиняю свій вибір на кількох майках. Продавчиня засмагла до чорноти, озвучує ціну. У мене шок. Я забула про те, що грошей не маю зовсім.