1. Поклик з темряви

Уляна з дитинства мріяла жити в Б. Коли приїздила з батьком на базар продавати городину, зазвичай роздивлялася місто з вікна старого «Москвича». Погляд ковзав по будинках, вікнах, людях — вона гадала, де житиме, з якого вікна милуватиметься вогнями нічного міста. І картоплю більше не сапатиме — купуватиме її на базарі.

Чомусь думки про ту кляту картоплю, брудні босі ноги й пилюку з-під сапи зігріли її. Вона посміхнулась своїм спогадам і розімкнула руки, якими обіймала себе останні пів години. Та марно. Від річки тягнуло холодом — сирий вітер облизував шкіру, наче чийсь невидимий подих. Уляна здригнулась. Стало моторошно. Вона підібгала ноги й зігнулася, намагаючись захиститися.

Уляна — манікюрниця. Має гарну сумку-чемодан для інструментів і клієнток — лише багатих. Робить якісно, бере дорого. Вона все ще мріє про квартиру у центрі.

Клята економія та вічна непевність — ось що привело Уляну на нічний пляж. Пізнє замовлення зірвалося: клієнтка раптово змінила плани. Дівчина сподівалась заробити й викликати таксі, але грошей не стало. До останнього тролейбуса вона бігла — та не встигла.

За п’ять років у місті — жодної подруги, жодного колишнього, кому можна було б зателефонувати. Жодної людини, яка б сказала: «Приходь, переночуєш».

Так вона опинилася на пляжі.

 І раптом — вогник. Далеко, на іншому кінці пляжу. Там хтось є? Може рибалка повертається зі свого нічного полювання? Чи молодь розважається розпалюванням вогнища?

Далі, за пляжем — невелика посадка. Колись здавалося, що це просто чагарник, зарослий, заплетений колючим плющем.

Вогник знову блимнув. Відбився в очах дівчини. Іти туди — безумство. Але вона не збирається йти. Вона лише спостерігає. Розважає себе, відволікаючись від холоду.

Це не ліхтар. Це точно багаття. І ось — звук. Спочатку — ледь вловима вібрація, потім — удари. Барабани? Але які барабани на пляжі?

Там-та-там... тра-та-там. Невідомий ритм.

"Рибалки. Напевно. Там десь була пристань… чи ні?.."

Уляна відчула — їй хочеться підійти ближче. Всього лише подивитись. Її в темряві не побачать. Вона буде обережна, якщо їх там багато вона тихенько вернеться назад.

Незчулася, як встала. Чемодан заштовхала під лежак. Пішла — повільно, беззвучно. Ноги слухались погано — то від холоду, то від тривоги. Та вогник не давав спокою. Тепер їх було два. Потім три. Вони мигтіли, наче очі когось живого.

Пісок під ногами вологий, липкий, шурхотів. Кожен її крок лунав у вухах, хоча вона йшла обережно, навшпиньки. Барабани звучали вже виразніше — не просто ритм, а ніби пульс. Хтось або щось задавало темп.

Уляна зупинилася, вдихнула. Її пальці знайшли хрестик на шиї. Холодний метал трохи заспокоїв, та ненадовго. Вітер подув сильніше, піднявши з піску запах водоростей і чогось іще — гнилизни, старої землі, могильної сирості.

— Хай там чорт, — прошепотіла вона, стискаючи хрестик ще міцніше.

І зробила ще крок.

Вогники зникли. Просто згасли. А звук лишився. Тепер він ішов не з пляжу, а з чагарника що попереду. Земля під ногами наче ворухнулась — тихо, майже невідчутно, але це був рух.
Вона відсахнулась, та тіло не послухалося. Крок — іще крок. Серце билося в ритм барабанів.

Останній раз Уляна обернулась. Вдалині виднілась багатоповерхівка. Декілька вікон мерехтіли. Не рівномірно, а наче від свічок, що пульсували в такт ритму.

Вона вже хотіла відвести очі — але щось у темному вікні ворухнулося. Чиясь рука відвела фіранку, чийсь насторожений погляд. Чи ні? Може, уява.

Там-та-там... тра-та-там.

“Зупинись!” — крикнула думка. Але ні голосу, ні сил. Пальці судомно шарпнули за ланцюжок, але він заплутався в комірці футболки. Метал раптом став гарячим, обпік шкіру.

Попереду між деревами спалахнув світ — блідий, наче місяць крізь туман. Із темряви щось ворухнулося. Не обличчя, не тінь — лиш рух. Вітер затих. Річка замовкла. Світло розрослося, наче дихало.

Уляна ступила в чагарник. Гілки зачепилися за одяг, мов руки, що не відпускають. І в ту ж мить барабани стихли.

Тиша. Абсолютна.
Вона вдихнула — і запах землі став таким густим, що перехопило подих. Десь унизу, під ногами, щось глухо вдарило — один раз, як серце.

Світло мигнуло востаннє.

А потім усе зникло.