Розділ 3

Марина

Хіба може бути щось безглуздіше, ніж побачення ввечері першого січня? Відіспавшись після бурхливого святкування, молодь ліниво розповзається по батьківських квартирах.

Старше покоління свято вірить, що Новий рік – сімейне свято, його неодмінно слід зустрічати вдома за столом з олів'є у компанії батьків, бабусь, дідусів, тітоньок та іншої рідні, бачити яку у свято молодому поколінню хочеться найменше.

Візит до батьків увечері першого числа стає компромісом, свого роду явкою з повинною, розплатою за новорічні веселощі.

Я ж у цей час волію просто розслаблятися: дивлюсь фільми чи читаю книги. Жодного разу в житті першого січня мене не кликали на побачення. Але з огляду на те, як я провела сьогоднішню святкову ніч, будь-який абсурд з легкістю вписується в ситуацію.

Ретельно вибираю вбрання. Чомусь дуже хочеться бути гарною. Так само я збиралася на святкування Нового року дванадцять років тому. За іронією долі, вразити красою мені хотілося того самого хлопця. Цей факт додає сьогоднішньому вечору іскру особливого божевілля.

Мене завжди захоплювали розумні чоловіки. Коли всі дівчата закохувалися в красивих і багатих, я таємно зітхала по ботанах-відмінниках. І з віком нічого не змінилося. З усіх хлопців моє серце вперто виділяло розумників.

- На біса він тобі здався? – урезонювала мене університетська подруга Настя, помітивши мій інтерес до Кирила. – Ти ж з ним здохнеш від нудьги. Подивися, як Свєтлов на тебе дивиться!

По Алексу Свєтлову вбивалася щонайменше половина наших однокурсниць. Красень, спортсмен, гуморист, з добре вигостреним язиком, одягнений за останньою модою. Він був синком високого чиновника, який підписував дозволи на будівництво нежитлових об'єктів. Навіть мій батько, який володів мережею заправок та магазинами на авторинках, був не такий багатий, як Свєтлов-старший. Хоча, здавалося б, звідки в чиновника такі прибутки?

Алекс підбивав до мене клини з початку першого семестру. Кілька разів кликав на побачення, у компаніях завжди опинявся за столом поряд зі мною. І був щиро впевнений, що я, як звичайна принцеса, просто набиваю собі ціну.

А я чекала на запрошення на побачення від іншого. Але він не помічав мене. Чи то я була не в його смаку, чи то навчання цікавило його більше, ніж представниці протилежної статі. Це дуже прикро дряпало моє самолюбство. Але виявляти ініціативу і робити перший крок я не звикла, тому воліла тихенько зітхати по ньому.

Новий рік на першому курсі ми зустрічали в особняку Свєтлових. Батьків у будинку не було – вони поїхали кудись за кордон, і ми відривалися на повну. Цілу ніч Кирило традиційно не звертав на мене уваги. Коли оголосили білий танець, він узагалі вийшов із кімнати. Мені доводилося щоразу танцювати зі Свєтловим, який не давав мені проходу.

Закінчилося свято жахливо. Залицяльник затягнув мене до якоїсь кімнати. Я, дурепа наївна, не одразу зрозуміла його наміри. А коли до мене дійшло, було вже запізно. Вирватися мені не вдалося…

Я поїхала звідти відразу, як він мене відпустив, і вирушила не додому, а до поліції. Наполягла на огляді, написала заяву. Думала, що все найстрашніше позаду, але помилилася.

Вже вранці всі однокурсники пліткували про те, що я спокусила Свєтлова, подарувавши йому свою невинність. Хтось говорив про це із захопленням, оскільки мало кому з дівчат вдавалося затягнути його в ліжко. Інші ж відкрито засуджували й навіть сміялися з мене.

Я завжди була батьковою принцесою, яку любили та старанно оберігали від неприємностей. Як говорила Настя, хіба що не молилися на мене. У пошуках підтримки я одразу поділилася своїм лихом із мамою, а вона розповіла батькові.

Чи могла я припустити, що тато прийме бік Свєтлова? Ніколи!

- Як ти не розумієш? – кричав він мені, вимагаючи забрати заяву. – У його батька на підпису лежить дозвіл на будівництво нашої нової заправки. Ти хочеш, щоб він мені відмовив? Та ти розумієш, які гроші стоять на кону? І це ще треба довести, що ти лягла з ним не добровільно! Впевнений, що в тебе нічого не вийде. Ти і так, і так не покараєш його, а ми понесемо великі збитки. З такими людьми, як Свєтлови, не можна сваритися!

Заяву обманним шляхом забрали, а тато отримав омріяний дозвіл. Коли я дізналася про це, мовчки запакувала речі та поїхала куди очі дивляться. Пів року працювала офіціанткою, а потім вступила до якогось третьосортного університету, де можна було отримати диплом, не особливо напружуючись.

Я все давно прожила та пережила. Після тих далеких подій у моєму житті було багато інших. Радісних та болючих, довгоочікуваних та несподіваних. Було багато злетів та падінь, надій та розчарувань. І зустрічі з минулим після повернення до рідного міста – теж були. Я прожила їх гідно. І навіть подумки позлораділа.

Сьогодні на мене чекає ще одна. Бентежлива, вкрита туманом невизначеності та дивного передчуття. Це не подяка за повернення Маркіза, а спроба прожити своє минуле якось інакше. Пошук свого роду альтернативного сценарію моєї юності, яку я так ненавиджу. Після якої мені так довго не хотілося бути вродливою і так важко було спілкуватися з чоловіками.

Я давно подолала всі юнацькі комплекси. З дзеркала на мене дивиться молода, впевнена в собі та дуже гарна жінка. Я задоволена собою і тим, як склалося моє життя. Я собі подобаюсь. І мені дуже хочеться сподобатися моєму супутнику.