Розділ 2

Кирило

З клубу повертаюся під ранок. Святкування Нового року вийшло яскравим та дуже веселим. І чому я ніколи не погоджувався на умовляння друзів, а натомість йшов на поводі в дружини й рік за роком проводив святкову ніч у компанії тестя з тещею та їх занудних родичів? Від спогаду про дивні гуляння під акомпанемент примітивного новорічного концерту по телевізору починає смикатися око.

Відразу розпливаюся в посмішці: тепер це все в минулому. Як добре, що нас розвели до Нового року. Символічно починати рік із чистого аркуша і без обставин, що обтяжують життя.

До замкової щілини потрапляю з першої спроби. Холостяцький барліг після бурхливої гулянки – те, що лікар прописав. З чистою совістю можна відсипатися цілий день, і ніхто не виноситиме мозок якимось безглуздям.

Прямую в спальню. Одяг скидаю на ходу й одразу забираюсь під ковдру. Ейфорія та чари новорічної ночі поступово спадають. Хочеться банально та зовсім несвятково спати. Влаштовуюся зручніше на подушці й прикриваю очі в очікуванні візиту Морфея.

- Мау! – долинає звідкись тихо.

Інстинктивно натягаю на голову ковдру. Лінь аналізувати, де розташоване джерело цього звуку.

- Мау! – звучить голосніше і наполегливіше, причому ніби десь зовсім поряд.

Але ж такого не може бути! Кота я не маю і ніколи не мав. Дружина віддавала перевагу собакам. Її Марісабель була розміром менше за кота і більше схожа на іграшку, ніж на тварину. Ніколи не розумів безглузду моду: перетворити живу істоту на аксесуар і тягатися з нею на руках, наче з хутряним браслетом.

- Ма-уау! – не вгамовується джерело дивних звуків.

Що за чортівня? До березня далеко, коти, що кричать, у сусідів раніше помічені не були.

- Мау! Мауау!

Може, хлопці пожартували й, поки я відривався на танцполі, поставили мені в телефоні котяче нявкання на повідомлення? Але кому це не лінь мені щось писати на світанку першого січня? Не виключаю, що бомбардує повідомленнями сам автор цієї безглуздої ідеї. Мабуть, сидить там і зловтішається.

Незадоволено відкидаю ковдру і вирушаю на пошуки джерела свавілля. Все дуже просто – треба тільки вимкнути звук і повернутися на подушку.

Увійшовши до вітальні, завмираю.

Неподалік від ялинки майже в центрі кімнати сидить здоровенний пухнастий кіт і репетує:

- Ма-уау!

У мене галюцинації? Але як для глюка котяра видає забагато галасу.

Поки роздумую, як він міг потрапити сюди, кіт підходить і треться об ноги. Ще й задоволено торохтить майже як відбійний молоток середньої потужності.

Цікаво, як давно він тут? Сподіваюся, не встиг нашкодити...

Отже, задача... Дано: кіт, якого тут ще ввечері не було, і закрита квартира. Хіба що одне вікно відкинуте на провітрювання. Але хіба така туша в щілину пролізе? Запитання: як він сюди потрапив і де шукати його господарів?

Миготить малодушна думка замкнути звіра у вітальні й піти нарешті спати. Крізь дві зачинені двері його не буде чутно.

- Ма-уау!

- Що мау та мау? Звідки я знаю, що з тобою робити? Їсти хочеш? А в мене нема чим тебе нагодувати. Тож навіть не проси. А краще повертайся до себе додому, там напевно для тебе є щось смачненьке.

Впадаю в холодний піт. Він не тільки їсти захоче, а й справити потреби. Стоп! Мені таке не підходить! Кіт – це занадто. Його треба негайно повернути господарям.

Тру потилицю. Як дізнатися, чий він? Багато собачників в окрузі я знаю, бо вони регулярно вигулюють на вулиці своїх вихованців, коли я вранці бігаю. А коти в більшості сидять по хатах.

- Ти хоч знаєш, де твій дім? Як туди йти?

- Ма-уау!

Можливо, ця відповідь містить якусь суперцінну інформацію для пошуку його господарів. Але я не навчений розуміти котячу мову.

Поки роздумую, що робити з цією хутряною тушею з розумними очима, сон вирішує, що він – третій зайвий. Я припиняю позіхати й намагаюся змусити себе думати.

Ходити по сусідах першого січня і питати, чи не від них утік кіт, – якось непристойно. Отже, треба роздрукувати оголошення, розклеїти в певному радіусі від мого будинку. Може, хтось упізнає втікача…

Доводиться поритися в холодильнику, щоб відшукати щось їстівне, чим можна поділитися з котом. На диво, звір з апетитом їсть звичайнісіньку сирокопчену ковбасу. Треба ж, я думав, що сучасні коти гидують ласувати цим лжем'ясом.

Може, і справді якість нормальна? Треба запам'ятати цього виробника.

Поки непроханий гість набиває шлунок, я замикаюся в спальні й нарешті обіймаюся з подушкою. Мрію хоч трохи поспати, інакше ноги не триматимуть, і голова відмовиться працювати. А на мене сьогодні чекає складна пошукова операція.

Сподіваюся, за кілька годин котяра не влаштує в квартирі апокаліпсис. Вирубаюсь, як тільки приймаю горизонтальне положення. У глибині душі сподіваюся, що звір виявиться справжнім мужиком і після перекусу вирішить відпочити. Котофеїч, який живе в нашій бухгалтерії, здається, спить цілодобово, роблячи лише невеликі перерви для їди.