Звідки ви мене знаєте

Звідки ви мене знаєте?

       Було пишне весілля. Студентське, за гроші батьків, але пишне. Ніхто не хотів ударити обличчям у бруд. Молодята були справді дуже щасливі. Безмірно кохали один одного (принаймні так здавалося і так вони запевняли), окрема квартира попереду, два захиста диплома і . . . все життя попереду. Батьки щасливі, родичі радіють, друзі підтримують.

       До захисту дипломів залишається кілька місяців, вже майже все готово, залишилось, щось "дошліфувати" і можна вже писати начисто. Тоді ще комп'ютерів не було і доводилося все писати від руки на аркушах і креслити на кульмані. Але це вже дрібниці, тим більш після такого свята.

       Женька знав Ірину вже майже два роки, кохав безмежно, нічого зайвого до весілля собі не дозволяв. Був перед нею чист. Вчився в КПІ, добре вчився і все встигав – і вчитися, і все своєчасно робити і здавати, і вечорами зустрічатися з нареченою.

       Ірина взагалі була відмінницею, закінчувала КІНХ, була чиста перед нареченим, бо кохала дуже і по-жіночому була щаслива.

       Наближався захист диплома і з ним різні перепони. Розподіл попереду, а це дуже було важливо. Але . . . , поки що треба закінчити і отримати цей довгоочікуваний диплом. У Іри керівником диплому був Мирон Володимиров - таке рідке ім'я, тому гарно запам'ятовується. І почав цей Мирон, як і водилося під час розквиту совка, вимагати гроші від своєї дипломниці. І зовсім не малі. А куди дітися? Ніхто і не чакав такого від нього, бо мабуть тоді всі так себе поводили. Це вже не важливо. Наші молодята були студентами, поки самостійно не працювали і гроші поки не заробляли. Жили за рахунок батьків. І до кого тоді звертатись? Ось тому і запам'яталося ім'я і прізвище цього "керівника" диплома. Як тільки приходили до тестя з тещею, тільки і розмови – Мирон да Мирон, Володимиров да Володимиров. Батьки Ірини піднапружилися і зібрали вказану суму. Захист звичайно пройшов на "ура", відсвяткували захист і отримали бажане направлення теж у завчасно домовлене місце.

       І ось Ірина з Євгеном молоді спеціалісти. Працюють, заробляють і все в полному порядку.

       Минув час. Пішов у небуття "совок". Власне пішла і держава у якій все відбувалося. В сім'ї вже троє – дочка підростає. У них все в порядку. Женька – інженер, заробляє добре, на все вистачає. Вже чотири роки працює у виробничому об'єднанні конструктором, пройшов всі категорії інженер-конструктора і вже призначили начальником бюро розробки. Почав опановувати комп'ютери, які тільки почали з'являтися. Перспективи попереду широченні – тільки працюй.

       Ось якось викликає молодого керівника бюро головний конструктор – безпосередній керівник, якому Женька вже набрид пропозиціями впровадження тих самих компьютерів у процес розробки і в процес ручного написання, корегування і переписання всієї конструкторської документації.

     - Ми ось тут вирішили відправити тебе по вечорам вчитися далі, - здалека

  починає головний конструктор, - керівництво погодило.

     - Куди це? – обережно перепитує Женька.

     - У КІНХ. На курси бухгалтерів малого підприємства.

     - Де я, а де бухгалтерія, - зніяковіло питає Євген – і чому саме мене?

     - Ну не тебе одного – з тобою ще підуть дві дівчини, одна з ВТК (відділ технічного контролю), дуже наполеглива, з вищою освітою, а друга з управління цеху, теж подає надії. Ми плануємо організувати відділ    обчислювальної техніки. По-перше: ти мене дістав, по-друге: зараз модно все перекладати на комп'ютер. Ось з бухгалтерії і почнемо. У нас в бухгалтерії всі старі клуші, ось свіжою кров'ю і розбавимо. А тобі слід вивчити    предметну область, щоб з головним бухгалтером і іншими службами спілкуватись на рівних з розумінням термінів і технології.

     - Я . . . , навіть не знаю, кому дякувати . . . – розгубився Женька, - коли все починається? І який порядок?

    - Починається через два тижні, - продовжує головний конструктор, - а порядку, як завжди ніякого – піди до дівчат, спитай про документи, треба з'їздити до інституту і на три місяці вечорами нічого не плануй. Після роботи прямо туди. Якщо треба буде раніше з роботи виходити, щоб вчасно доїхати, вважай що зі мною вже все вирішено. Вперед!

       Женька світився від щастя. Організовують цілий компь'терний відділ. Яка перспектива! Відразу побіг до дівчат все з'ясувати і до бухгалтерії про оплату.

       І ось перший день навчання у КІНХу на курсах. З дівчатами приїхали до інституту, знайшли розклад, познайомилися з куратором – чоловіком похилого віку, на якому був той самий костюм, який він купив ще коли був план рахунків бухгалтерського обліку, який створив Троцький, ну ніяк не пізніше. Група складалась з двадцяти осіб і тільки два чоловіка – Женька і якийсь дорослий чоловік, який, як з'ясувалося потім, вже працював бухгалтером, але не то щоб профільну освіту, а навіть "корочки" з курсів не мав. Заняття були побудовані таким чином, що кожен день вів заняття тільки один викладач і в одній аудиторії. Це було зручно на перший погляд тим, що по-перше: не перериватися кожну годину; по-друге: розкладу і викладачам так зручніше для навантаження, а по-третє: студентам носити багато зошитів і різних матеріалів не потрібно. Було ще і в-четвертих: люди після роботи, всі відпрацювали день, втомлені, но що робити? Легкого життя ніхто не обіцяв!

       І ось пішло навчання. Кожен день по три години зовсім нової інформації, не легкої і, прямо кажучи, не тієї що добре запам'ятовується.