Зґвалтована мрія Ієремії Вишневецького

Чорний лицар помсти… Цей вирок долі стане для князя єдиним сенсом його короткого бойового життя. Життя, наповненого війною і коханням. І ненаситною жадобою помститися за свою спаплюжену мрію…

Він задивився у весняну далечінь… Шалений погляд грізних його чорних очей загубився десь там, у мареві правікових степів, звідки увесь час кривавими смерчами налітали орди кочівників. Печеніги, половці, татари – всі пройшли цими степами, які тепер підкорює він.

На широких плечах князя багрянів розкішний плащ із ритого бархату, підбитий дорогим горностаєвим хутром і застебнутий на правому плечі золотим аграфом. На соболиний комір м’якими хвилями лягло густе чорне волосся. Тонкі ледь закручені вуса чітко окреслювали мужнє підборіддя втомленого володаря Задніпров’я.

Він непорушно сидів у малій тронній залі свого лубенського палацу й дивився крізь розчинене вікно у степ. Звідти насувалася гроза! І зупинити її князь не міг. І від приреченості Ієремія раптом застогнав…

Цього ніби чекала Гризельда. Вона увійшла нечутно, схвильована й напружена. Дорогий мереживний очіпок, розшитий перлами й сапфірами, ніжно обрамляв округле обличчя княгині. Дрібно тремтіли довгі діамантові сережки в маленьких рожевих вушках. Біла атласна сукня з вузьким ліфом, розшитим чорним шовком, легко облягала тонкий стан дружини могутнього Ієремії.

Вона стривожено глянула на чоловіка, підійшла нечутно й притулилася до нього. Вишневецький посміхнувся й обережно провів рукою по її русявому волоссі.

– Невже все так страшно? Вони прийдуть сюди … І знищать усе? А ми… Що буде з нами? – розпачливо зазирнула в потемнілі очі мужа.

Ієремія повільно торкнувся пальцями Гризельдової щоки, оксамитової й теплої. І жінка вдячно поцілувала ту руку. Руку, яка вміла карати й милувати, безжально рубати шаблею і до нестями солодко пестити свою кохану.

– Вони прийдуть! І козаки. І татари… Хмельницький не залишить мене у себе за спиною! І не домовитись… Набіжать хлопи, розтрощать усе, пограбують і знищать… – Вишневецький рвучко притис Гризельду до грудей. – Тебе з сином відвезу на Волинь. А потім повернуся сюди. Мститися…

Жінка заплакала, оросивши чоловікові долоні гарячими слізьми.

– Добре, пане Хмельницький… Ти ще заплатиш мені за сльози дружини! І бидло твоє теж відчує на собі мою важку руку… Вогнем і мечем випікатиму заразу хлопську! І заллю все кров’ю бунтівників… – в очах князя металося чорне полум’я…

Землю було жаль… Стільки сил і душі вклав він у цей благодатний край!
Стільки раз піднімався з колін, уперто відвойовував у загребущих сусідів батьківські землі, розбудовував міста й села, заселяв степ, запекло рубався з ординцями, втихомирював дику запорізьку голоту. І що – все дарма?

А починав з нічого… З презирства магнатів і самого короля Сигізмунда, з вигнання і позбавлення честі шляхетської!

Не встиг померти батько, як коронний суд виніс безжальний вирок – вдову Раїну Вишневецьку з малими дітьми Ієремією та Анною вигнати геть за межі Речі Посполитої. І за що тоді банітували князівську родину? За смішний борг старого князя у тисячу двісті злотих королівському комірникові Мишці.

Та одначе не в цьому борзі була справа. А в тому, що княгиня Вишневецька – донька молдавського господаря Ієремії Могили. І значить, у недалекому майбутньому малий Ієремія, названий так на честь діда, міг реально претендувати на престол Молдавії. А цього ніяк не хотіли польські магнати разом із королем!

Щоб утриматися в сідлі й зайняти гідне місце серед польської знаті, молодому Ієремії довелося навіть змінити віру. Він став католиком і згодом перебрався на Лівобережжя – втілювати в життя найзаповітнішу свою мрію.

Підняти з руїн Русь! Не окраїну Речі Посполитої, а могутню нову Русь – спадкоємицю слави великої колись київської держави. Відродити її спочатку на Задніпров’ї. А потім приручити козацтво, поставити чубатих лицарів собі на службу, відтіснити магнатів з Правобережжя… І, можливо, стати новим Володимиром Великим на землях пращурів своїх!

Історики розводять руками, дивуючись державницьким планам князя Ієремії. Вишневеччина на поступалася багатьом європейським королівствам. І коли гетьман Богдан Хмельницький у 1648 році кроїв карту України-Русі на власний розсуд, то удільне князівство Яреми Вишневецького досягло найвищого свого розквіту.
І впало під ударами козацької вольниці!

…Ще не встигнувши розірвати завісу дикого гніву, князь рвучко піднявся. Жадібно вхопив в обійми Гризельду. І затуманилися її темно-сірі очі. І відкинувши назад голову, жінка майже зімліла від жагучого поцілунку, повністю віддавшись буремному натиску коханого чоловіка.

Грізно зблиснули його чорні очі й зметнулося довге темне хвилясте волосся, коли Ієремія відірвався, нарешті, від солодких вуст дружини. Притуливши її голівку до своїх широких грудей, князь із насолодою вдихав запах коханої. І повільно цілував її розкішне темно-русе волосся, а дужі руки так гарячково обнімали податливе жіноче тіло, що Гризельда не витримала – і тихо застогнала, повністю розчиняючись у вирі його ніжності.

– Коханий мій, єдиний! Не тривож душі своєї, не рань серця… Господь захистить нас. А бунтівників ти покараєш сам! І ніхто не зможе вистояти проти тебе – найхоробрішого лицаря Речі Посполитої…