Розділ 15

Розділ 15

Зар миттєво втиснувся спиною в стіну ангара, затамувавши подих. Голоси лунали зовсім поруч, больше високої будівлі на березі, де повітря було наскрізь просякнуте їдкими випарами річки, говорили голосно і зі злістю.

Він обережно прокрався ближче і визирнув із-за рогу. Чорт, це була Ані і якихось двоє чоловіків.

Дівчина буквально була затиснута між ними. Один із чоловіків, кремезний бородань, міцно тримав її за викручені руки, а інший, сухорлявий і високий, якраз вирвав у неї з рук одну з викрадених гвинтівок. Інша валялася в дівчини під ногами.

— Нарешті попалася, мале лайно, — прошипів бородань. — Ти думала, ми забули, як ти втекла з нашого сектору? Старий досі згадує твій борг. Дивись, Риже, нам пощастило сьогодні! У неї є справжня зброя! Де взяла?

Ані мовчала, лише запекло пручалася, намагаючись вирватися, але бородатий покидьок тримав її мертвою хваткою.

— Котися до пекла, Чухаю! Відпустіть! — прохрипіла вона, плюнувши тому, кого бородань назвав Рижем, в обличчя. — Де взяла, там більше немає! Заберіть від мене свої будні руки, токсичні черв'яки! Вам місце у болотах нетрів, де ви й так бабраєтеся в гною, хробаки!

— Бісова хвойдо, ти ще пошкодуєш про все, коли Старий віддасть тебе нам погратися, — Риж гидко засміявся, витерши обличчя рукавом, і грубо смикаючи і зв'язуючи дівчині руки за спиною. Закинув гвинтівку за спину, підняв другу і зробив те саме. Зірвав з пояса торбинку дівчини, в якій лежав ведмедик, її незмінний шокер і ще щось важке, напевно, патрони, які вона взяла на складі стрілочників.

— Ведемо її в нетрі. Там, у нашому лігві, вона стане набагато говіркішою! — промовив з хтивими нотками в голосі Чухай. — Я особисто буду робити з тобою, чортова дівко, багато того, що пообіцяв ще тоді, коли ти отруїла всіх нас тими грибами. Сьогодні увечері ти помреш, Ані, але мучитися будеш довго, — і покидьок почав перераховувати страшні речі, все, що вони зроблять з дівчиною, коли приведуть її у свій дикий табір. Ані мовчала, тільки зі злістю глипала на нього, стиснувши зуби. 

Зар бачив, як вони почали вести дівчину повз будинки геть від будинку з трьома вежами, йшли вервечкою вздовж краю кислотної річки, де берег був вкритий крихким соляним нальотом. Зар чітко зрозумів, що якщо він відпустить їх зараз, він більше ніколи її не побачить, бо у нетрях диких секторів вона просто зникне, а він геть не знає території, щоб врятувати її. А те, що ті мерзотники вб'ють дівчину, було безсумнівним. Він знав такий типаж людей, але не уявляв звідки це все знає… Отже, прийшла мить, коли або ти когось, або той хтось — тебе. Іншого варіанту немає…

Чоловік перехопив свою арматуру обома руками. Його тіло якось несподівано наповнилося дивним спокоєм, неначе він був налаштований, як людина, що точно знає, що буде далі, й упевнена у своїх діях. Дуже дивний був в нього зараз стан. Але не чужий, а ніби рідний, природний, ну, принаймні, притаманний саме йому. Дивно, але він, як і тоді, коли вперше з'явився на Еріді, не відчував страху, лише якусь злість і сухий розрахунок. Він знав чітко, що треба було робити. Саме так! Треба було діяти швидко, поки ці виродки на відкритому просторі і не очікують нападу з тилу!

Зар почав діяти в ту мить, коли дикі порівнялися з вузьким проходом між іржавими залишками вагона та крутим обривом річки. Він вискочив із тіні ангара без жодного звуку, наче сам був частиною цього мертвого пейзажу.

Першим під удар потрапив бородань Чухай, який ішов ззаду, останнім, штовхаючи Ані вперед. Зар вклав у цей замах усю вагу свого тіла та всю злість, що накопичилася за останні дні. Важка арматура з глухим звуком врізалася бороданю прямо в основу черепа. Почувся виразний хрускіт, Чухай навіть не встиг скрикнути, його велетенське тіло миттєво обм’якло, і він мішком повалився в кристалічний пил, миттєво випустивши руки дівчини. Покидьок був мертвий ще до того, як торкнувся землі.

Його напарник Риж, почув за спиною шум, злякано розвернувся. Його очі розширилися, коли він побачив невідомого чоловіка з кривавою арматурою в руках. Він гарячково смикнув ремінь гвинтівки, намагаючись зняти її з плеча, але пальці від страху не слухалися.

— Ти хто такий?! — заверещав він, але голос зірвався на хрип, бо дикий зрозумів, що зараз помре, що цей чоловік перед ним із шаленством в очах не зупиниться. 

Зар не дав йому і секунди. Одним стрибком він скоротив дистанцію, аідштовхнувши ошелешену Ані вбік. Вона незграбно впала, бо руки були зв'язані, і залишилася сидіти на землі, розширеними від жаху очима дивлячись на те, як правильно (занадто правильно!) і майже професійно рухається Зар. Якщо під час сутички з кіборгами він ще не дуже адаптувався до навколишнього світу, то зараз, очевидно, забуті навички поверталися, робили чоловіка хижим, чітким у рухах, навіть в дечому страшним і смертоносним. 

Риж, розуміючи, що не встигає підняти зброю, спробував відскочити назад, можливо, навіть втекти, забувши, що стоїть майже на самому краю обриву. Його нога посковзнулася на слизькому кристалічному нальоті, дикий змахнув руками, неначе намагаючись вхопитися за повітря, але було вже пізно. З диким криком він полетів спиною вниз, прямо в зеленкувате токсичне вариво річки. Почулося гучне й огидне сичання. Хмара жовтої пари миттєво піднялася над поверхнею, приховуючи Рижа. Він лише раз виринув, роззявивши рота в німому крику агонії, але кислота вже роз’їдала його плоть. За кілька секунд течія підхопила його і понесла далі, залишаючи по собі лише огидні бульбашки.