Розділ 14

Розділ 14

Зар ішов дуже обережно і манівцями, а Еріда навколо нього жила своїм похмурим життям. Десь високо , як він помітив, пролетів якийсь дрон, але він був занадто високо, щоб помітити одиноку фігуру серед брухту. Камери на численних стовпах спостерігали за ним, чоловік не сумнівався, але поки що все було спокійно. Зар перебігав від одного укриття до іншого, орієнтуючись на високий понівечений напівзруйнований хмарочос із трьома шпилями, той самий «тризуб», біля якого вони мали з Ані зустрітися.

Зар рухався обережно, намагаючись не підіймати зайвого шуму. Район, через який пролягав його шлях до «тризуба», нагадував територію після жорстокого бою, бо тут панувала розруха, яка навіть для Еріди здавалася надмірною. Будинки, що колись, мабуть, були житловими кварталами, тепер стояли безмовними скелетами з вибитими очима-вікнами, стіни були посічені осколками, перекриття провисали над головою під вагою іржавого мотлоху, що налетів, певно, під час Шквалів.

Чоловік ішов крізь двори, завалені побутовим сміттям столітньої давнини, перемішаним із сучасними уламками космічних апаратів, під ногами хрускотіло бите скло, пластикові пакети й пляшки і кістки чогось, що навряд чи колись було людиною. Зар мимоволі замислився про те, ким були ті, хто жив тут до того, як планета перетворилася на космічний смітник? Чи знали вони, що їхні оселі стануть декораціями для кривавого реаліті-шоу?

Його роздуми постійно переривалися тривогою за Ані. Чоловік раз у раз зиркав на сонце, що тьмяно пробивалося крізь сизий смог, намагаючись вирахувати час. Чи минула вже година? Начебто ні, але йому здавалося, що пройшла вічність. Потім він почав думати про ту діру в землі, куди подалася сьогодні дівчина, де був склад зброї синдикатників.Чорт, а якщо дівчина помилилася в своїх планах, якщо той колодязь виявився заблокованим або, ще гірше, всередині хтось був із людей? Від цієї думки кулаки Зара стискалися самі собою від безсилля і злості на самого себе. Він відчував дивну провину за те, що відправив її туди саму, хоча розумів, що вона, звичайно ж, краще знає все те, ці заплутані звалища, а він міг би наробити помилок і дурниць, якби пішов замість неї.

«Вона впорається. Вона знає тут кожен тунель», — переконував він себе, але серце все одно гупало в грудях важким молотом, а те, що він дозволив виконувати таку важку й складну справу тендітній жінці, страшенно його мучило.

Чим далі він просувався на північ, тим сильніше змінювалося все навколо. Гори сухого сміття почали поступатися місцем заповненим брудною водою калюжам, повітря стало більш смердючим, ніж завжди, бо Зар вже до нього наче й принюхався, і сморід не дуже відчувався. Зар дістав з кишені клапоть сорочки, який раніше використовував як маску, і щільно обв'язав обличчя.

Невдовзі він побачив річку, у якій текла не вода, а щось схоже на густу смердючу брудну рідину, бо поміж чорних берегів повільно перекочувався густий синьо-зелений потік хімічних відходів. Річка навіть трохи парувала, випускаючи в небо отруйні жовті випари, а на її поверхні лопалися велетенські бульбашки, викидаючи в повітря сморід тухлої сірки. Береги її також були вкриті дивним кристалічним нальотом, солями, що випали в осад, які в тьмяному світлі тутешнього сонця виблискували, наче розсипи коштовних камінців. Тут не було нічого живого, чувся тільки звук булькання тої страшної рідини в руслі річки та шипіння й періодичне булькання.

Зар не ризикнув підійти до річки ближче, попрямував прямо до будинку, до якого йшов. Просто перед ним уже височів той «тризуб», колись величний хмарочос із трьома гострими вежами, що тепер виглядали як зламані зуби велетня.

Зар зупинився неподалік за рогом зруйнованого невисокого ангару, почав вивчати вхід до тризубої будівлі. Все було тихо, не спостерігалося ніде жодного руху. Якщо Ані й була десь, то вона чудово ховалася, але й Зар не ризикував першим виявити свою присутність. Трохи постоявши, він все-таки вирішив підійти до того будинку і увійти всередину. Може, дівчина там? І тільки він хотів зробити крок з тіні ангару на відкриту місцину і піти до тризубого будинку, як раптом почув голоси…