Розділ 12

Розділ 12

Вони знову зійшли на перший поверх і зупинилися біля пролому в стіні, вслухаючись у звуки ззовні. Десь далеко щось скреготіло, вітер ганяв порожні бляшанки по покоцаному асфальті, на грані слуху щось пищало і завивало, вдалечині гудів мотор якогось агрегату... Зар притулився до холодної стіни, відчуваючи, як зосередженість та налаштованість на їхню задумку витісняє залишки його ранкової млявості.

— Заре, давай спочатку я тобі все розкажу, — промовила Ані, підібрала уламок цегли і почала малювати на запиленій брудній підлозі схематичну мапу. — Ось такий приблизно має вигляд цей район. Отут завали контейнерів, ось це залізничний міст. Його опори завалені старими вагонами, і стрілочники облаштували там пост. У них є вишка, збита з листів обшивки, і загородження з колючого дроту. Але головне, що з тильного боку мосту є технічний колодязь. Раніше там проходили кабелі, а тепер це просто діра в землі, яка веде прямо під один із їхніх збройових складів. Принаймні, я знаю про два. Але другий прямо біля їхнього штабу, тому там дістати зброю нереально. Мені треба проникнути у той колодязь, я візьму зброю і піду тим тунелем далі, він там розгалужується на три рукави. Я колись там лазила і все вивчила. Я рухатимуть тим, котрий веде до кислотної річки, ну, її так називають. Там нечистоти і токсичні відходи. Річка знаходиться за он тим високим будинком схожим на тризуб…

Зар схилився й уважно вивчив малюнок. Його погляд зупинився на точці, де була вишка.

— Скільки там знаходиться на варті? Багато людей? Чи варто ризикувати?

— Зазвичай двоє. Один нагорі з біноклем, інший біля входу. Вони розслаблені, бо вважають цей сектор своїм тилом. Але вони мають рації, і якщо піднімуть галас, то сюди злетиться весь гарнізон Синдикату.

— Гм. Значить, план такий, — Зар випрямився, і в його голосі раптом прорізався той сухий та наказовий тон. — Я піду до мосту по ось цій ділянці, але в обхід, через завали контейнерів. Створю багато шуму, там, напевно ж, є чимало контейнерів, які можна легко скинути з гори. Вони подумають, що це хтось порушує їхні кордони. І коли обидва патрульні відволічуться на шум, ти матимеш кілька хвилин. Залізеш через той колодязь, візьмеш дві гвинтівки, одну мені, другу собі, і якнайбільше набоїв. У тебе є торбинка, туди напхаєш, — кивнув він на її торбу. — А я потім після того, як їх відволічу, теж піду до тої річки, там і зустрінемося. Думаю, тепер приблизно уявляю, як туди дістатися, — кивнув він на малюнок дівчини.

Ані подивилася на нього з сумнівом.

— Ти ж підставишся. Вони стрілятимуть, це дуже ризиковано. Там ти будеш на видноті.

— Я не стоятиму стовпом на одному місці, це по-перше, — відрізав Зар. — Та й набої на Еріді, напевно, дорогі, і стрілочники їх економлять. Вони спочатку підуть подивитися, хто це такий, це ж логічно. Раптом просто контейнери впали просто так. А по-друге, чесно кажучи, мені не хочеться тебе туди відпускати саму, на той склад. Але ти знаєш ту місцину краще. Тому ми просто змушені діяти саме так. Я б сам пішов, та, боюся, це не розумно. Як тільки забереш зброю, одразу втікай. Зустрінемося десь за годину, Бачу, що саме стільки мине часу поки я туди, до того тризубого будинку, дістануся. Якщо мене не буде довше двох годин, то одразу ж іди звідти! Повертайся у свій підвал сама. Значить, план провалився, і я мертвий.

Ані насупилась, а її блакитні очі потемніли.

— Ми повернемося разом, Заре. Навіть не думай там здохнути. Я не збираюся сама воювати з мажорами.

Зар кивнув, бо не було слів, щоб щось додати, все й так було зрозуміло...